Віка чекала чоловіка з тривалого відрядження. Пролунав дзвінок, вона відкрила двері та не повірила своїм очам

ВСЕ ОСТАЛЬНОЕ

Дзвінок від Віктора пролунав несподівано для Віки. Вони офіційно не були роз лучені, але вже років 10 жили в різних містах. Віктор надсилав rроші 2 рази на рік, приїжджав на свята – і знову назад. Віка була вже на nенсії, але Віктор продовжував працювати. Говорив, що не може залишити високооплачувану посаду і продовжуватиме так до nенсії. Віка як би звикла до цього порядку, щоправда, самотність часто давалася взнаки. Донька давно вже вийшла заміж, жила окремо. Подарувала бабусі двох онуків – цим вона жила. І ось – Віктор повертався.

Дружина куховарила на кухні, чекаючи на приїзд чоловіка. Коли пролунав дзвінок, Віка відкрила та застигла на місці. Поруч із чоловіком стояв хлопчик років 5-ти. -Хто це, Вікторе? -Це мій син… Віка мало не втратила сві домість. -Віка, Що з тобою? -Пішов геть! Як ти міг так зробити! Який сором на старість років. У цей момент Віка згадала, що хотіла забігти до магазину, накинула на себе пальто та вибігла. Ішла, постійно тримаючись за щось. Згадувала… Віктор поїхав, бо втратив роботу у рідному місті. Постійно казав, що підзаробить і повернеться.

»Але якби я його тоді утримала, сказала б, що сама влаштуюся на роботу, може, він не поїхав би». Так і повернулась додому. Коли зайшла, чоловік сидів у кухні, не знявши куртку. Хлопчик спав у передпокої. -А Де його мати? -Заrинула в ава рії зовсім недавно. Віка, я розумію, не треба було тоді їхати. Міг би і тут якийсь підробіток знайти. Але Віка не дочекалася, доки він закінчить. Взяла хлопчик на руки і понесла до спальні. -Спи, спи, малюк … Віктор підійшов і обійняв їх. Хлопчик розплющив очі, подивився на Віку і запитав: -Ти Будеш моєю мамою? -Буду, синку …