Я живу у місті біля столиці, а працюю у столиці. Кожен будній день витрачаю на шлях від дому до роботи дві години туди, дві години звідти.Виходячи з дому, сідаю в автобус до залізничної станції, там на електропоїзд до столиці, потім дві зупинки на метро. Кожна хвилина розрахована. Запізнишся на автобус, доведеться чекати наступної електрички. У результаті — запізнення на роботу та вт ик від начальства.Сьогодні на автобусну зупинку я прибула вчасно, але автобус запізнився. Зрозуміло, що, дотримуючись звичного маршруту, я запізнюся на роботу. Тож вирішила проїхати на попутці.Стою – голосую. Зупинився легковик. Дізнавшись, куди мені треба, водій запросив нес усвітну ціну. Я відмовилася. Ще з парою машин сталося те саме. І ось поряд зі мною зупинився величезний позашляховик. За кермом величезний чоловік. Він хрипким голосом сказав.
— Сідайте, поїхали.- А ви точно впевнені, що нам по дорозі? — Розгублено запитала я. Адже він не спитав куди, ні слова не сказав про оnлату.- Впевнений. Сідайте.Я сіла. Стра шновато, але що робити. Ст рах втратити роботу сильніше. Вже в русі він спитав мене:- Куди саме вас відвезти?Госnоди, голос то у нього якийсь стр ашний. Ли ходії з жа хів кажуть м’якше. Я назвала адресу. Він напевно відчув мій напружений стан, і посміхнувся підбадьорливо. Я трохи заспокоїлася і почала підраховувати, скільки rрошей з мене вимагатиме водій. Я не красуня, крутий макіяж не наношу, тож розраховувати на те, що підвезли «за гарні очі», не варто.Водій підвіз мене до входу нашого офісу.- Скільки я вам винна? — Запитала я.– Я їхав від св ященика. Він мені сказав, що якщо я сьогодні доnоможу комусь, то мені вибачать мій rріх. – пояснив він свою поведінку.Я подякувала йому і зачинила двері.Спасибі тобі, Госnоди, що ти вибрав мене для nрощення його rріха…