Батьки Світлани давно збирали гроші на квартиру для доньки. Люди вони не багаті, на шикарні хороми накопичити не змогли, тому купили двокімнатну квартиру, яка потребує капітального ремонту. Але навіть така квартира – це розкішний подарунок доньки на весілля. Батьки всі свої заощадження витратили на подарунок. Тому відремонтувати її вже не могли. Тому вирішили, що ремонтом нехай уже займається зять. Але той категорично проти цього. Свій вчинок зять мотивував тим, що квартира не його власність і він не має сенсу вкладати гроші в чуже добро. Батькам Світлани така поведінка кандидата у зяті природно не сподобалася.
Мало того, що квартиру подарували, то й ремонт йому зроби?! Як компромісний варіант, наречений запропонував оплатити покупку меблів, оскільки меблі, у разі розлучення, можна забрати. Але стан квартири справді поганий. Там раніше жила самотня бабуся. Двадцять років квартира не бачила ремонту – паркет згнив, віконні рами розсохлися, де-не-де обсипалася штукатурка. Жити можна, звісно. Але хіба так має жити молода сім’я. Адже наречений небідний. Батьки мають власну справу, сам працюєть і отримует хорошу зарплату. Але в чужу власність вкладатись не хоче. Хоче купити власну квартиру.
Теща тоді в серцях сказала: — Якщо ти такий жадібний, то платитимеш квартплату. Наречений погодився. — Платитиму 2 тисячі на місяць. Свекри вирішили, якщо це його влаштовує, то вони копитимуть ці гроші на ремонт. У Світлани голова йде довкола від розбірок батьків із нареченим. Вона вже згодна і в квартирі, що орендується, жити, і квартиру цю продати… Благо, батьки її від продажу відмовили. А поки що наречений із нареченою постійно у сварках. До весілля залишилося десять днів, а вони образилися і не розмовляють одне з одним. До свята вже все готово: орендована банкетна зала, домовилися з музикантами та фотографом, придбали весільну сукню, розіслали запрошення. А відбудеться весілля чи ні – невідомо.