Коли Христина nідпислала відмову від дитини і пішла, дитину хотіли віддати до nритулку. Але виявилося у долі були інші плани

Після пологів Христина одразу підписала відмову від дитини та зібралася йти. Лікарі, медсестри та санітарки дивилися на неї зневажливим поглядом, але вона не звертала уваги. Головлікар ставив їй запитання, намагався відмовити її від цього. — Ні, я впевнена у своєму рішенні! Я вирішила ще кілька місяців тому, коли батько кинув мене. Я була на п’ятому місяці вагітності. Мені нема де жити з дитиною. Я навчаюсь і живу в гуртожитку, забрати його до студентів я не можу. — А твої батьки? Вони можуть забрати дитину, поки ти вчишся, або можете переїхати до них. – У мене немає батьків, я їх ніколи не знала. Сама виросла у дитбудинку. Я не хочу такого життя. Я ще молода, щоб витрачати своє життя на дитину. У мене буде зовсім інше життя, насичене та яскраве.

Віддайте мої речі, я йду. Христина ще навіть не встигла відійти від пологів. Була у жаху від стану свого тіла, пологи зіпсували її фігуру. — Скільки часу потрібно буде витратити, щоб упорядкувати своє тіло? Треба ще витратитися, щоб купити пояс, що стягує, і косметику, щоб приховати всі наслідки. Ніхто не повинен здогадатись, у мене все життя попереду. Помилки молодості слід залишити в минулому. На вулиці вирувало життя. Усі готувалися до свят. Разом із Христиною народила ще вона молода дівчина. — Це Наташа, — розповідала головлікар акушерці, — їй 24. У неї були дуже тяжкі пологи. Ледве врятували дитину. Вона мало не народила на вулиці, перехожі допомогли та привезли до пологового будинку.

Дитина дуже слабка, у неї багато проблем. Самостійно ще не дихає, є ризик ускладнень. Вона не відходить від сина, також часто відвідує сина Христини. -Я хочу всиновити покинутого хлопчика, — наступного дня заявила вона головному лікарю. — Наташа, ви впевнені? У вашого сина багато проблем, ви впораєтеся з ще одним новонародженим? — Так, я впевнена: моєї любові та турботи вистачить на двох. До того ж, мені допоможуть мої близькі. Незабаром Наташу виписали із двома хлопчиками. Їх зустріли її близькі. Вони були раді обом хлопцям. Усі вірили у Наташу. Кохання творить дива. А Христина, напевно, колись зрозуміє, якої помилки припустилася.