Мені 70 років. Я живу одна, мого чоловіка немає в живих. Я працюю, не хочеться сидіти вдома, тому що мені нудно.Робота-єдине моє заняття, моя радість; крім роботи мене нічого не радує. У мене немає ніяких захоплень.У мене є син. Він зі своєю сім’єю живе окремо. Я запропонувала їм переїхати в мою квартиру і жити разом, але вони не погодилися: невістці не хочеться жити під одним дахом зі старою свекрухою. Мені б дуже хотілося переїхати до дочки, але у неї сім’я велика, діти вже дорослі і мені здається, їм не буде приємна присутність старої жінки.
Дочка і син часто приїжджають до мене. Я завжди рада бачити їх у своєму будинку. Сама часто приїжджаю до них і після таких візитів мені не хочеться повертатися додому. Дуже важко, коли вдома тебе ніхто не чекає; відкриваєш двері, заходиш в будинок, а там порожнеча і самотність.Кажуть, що самотність стала головною проблемою в наші дні. Я скажу, що самотність — дуже серйозна штука, від неї нічого хорошого не треба чекати. Це не те відчуття, коли тобі хочеться побути одному. Самотність-це такий стан, коли у тебе немає можливості проводити час з людиною, яка тебе розуміє, з якою тобі не нудно і поруч з нею ти спокійна.
Діти виросли, у них свої турботи, свої сім’ї. Багатьом здається, що я вільна, можу робити все, що захочу. Але вони помиляються. Все своє життя я жила для сім’ї, для дітей, присвятила їм всі кращі роки. Подруга радить втілювати в життя те, про що я мріяла, задумувала в молодості, але не встигла реалізувати. Сусідка радить заповнити життя самостійно; каже, що навколо багато цікавого, радить відвідати різні заходи, побувати в місцях, де раніше не була. Їй легко говорити: вона живе з чоловіком.