Сусід nопросив у мене rрошей для випивки, а я сказала, що зарnлату не отримала. Від його відповіді у мене ледь не полізли очі на лоб.

Скільки я пам’ятаю себе, я завжди заробляла достатньо для свого комфортного життя. Мені вдавалося навіть допомагати батькам.Я б ніколи не подумала, що моєї зарплати комусь не вистачатиме, або хтось крім мене може бути їй незадоволений.А виявилося, що в житті всяке буває і треба бути готовим до всього.У мене є сусід, дядько Толик. Він хороша людина, від нього поrаного слова не почуєш, проте є в нього одна величезна вада: він любитель випити.Щоразу, коли його дружина йшла у відрядження або ще з якихось справ з ночівлею, дядько Толік брав усі гроші, що в будинку були і витрачав їх в алkомаркетах.

Дізнавшись, на що витрачає всі гроші, його дружина перестала залишати вдома багато грошей. Залишала лише стільки, скільки вистачило б чоловікові на хліб насущний.Якось чую, хтось стукає в мої двері з усієї дурниці. Відкриваю, а там дядько Толик, який побачивши мене, натягнув посмішку на обличчя. З цієї усмішки я зрозуміла, про що буде наша розмова.- Милочка мені сотки не вистачає. Позич, я тобі поверну обов’язково, — сказав він з тією ж награною усмішкою на обличчі.Я ж знала, на що йому так гостро грошей не вистачає. Я вже обпалювалася кілька разів на цьому грунті. Він ніколи не повертав мені гроші, але справа була не в тому. Я не хотіла давати йому грошей саме на алкоголь. На щось інше – будь ласка.

— Дядьку Толю, у мене самої немає. Днів через 10 отримаю зарплату, ось тоді й приходь, а то мені зараз сама допомога не була б зайвою, — сказала я.- Жах, дочко. Ти кілька місяців тому жила добре, мені помагала. А зараз так рідко отримуєш зарплату? У мене навіть грошей на склянку пива зараз нема. Ти там задарма працюєш у своєму офісі? Моя тобі порада: знайди таку роботу, щоб отримувати хоча б удвічі більше, – сказав дядько Толик і пішов.Я не відреагувала на його слова, але ввечері, згадавши про них, почала так голосно реготати… Просто він усе це говорив із таким серйозним обличчям, що я повірила, і мені навіть стало соромно за свою зарплату… ось такі справи.