Ми з дружиною уси новили двох дітей з дитячого будинку і жодного разу про це не пошко дували. Це змінило наше життя і подарувало їй новий сенс.

ИНТЕРЕСНОЕ

У нас з дружиною був дуже щасливий шлюб. Ми завжди мріяли про дітей, але у нас не виходило завести своїх дітей. Моя дружина довго ліку валася, але це не приносило ніяких результатів. Ми навіть на штучне запліднення пішли. Однак, все марно. Я став переживати за здоров’я дружини, адже їй доводилося приймати багато всяких ліків.Зневірившись завести своїх дітей, ми зважилися на усиновлення. Всі навколишні нас відмовляли. На жаль, в суспільстві є багато міфів і забобонів щодо усиновлення. Кажуть, що всі дитбу динівські діти мають погану спадковість.

Ми з дружиною оточуючих не слухали, адже вважаємо, що будь-яка дитина гідна мати сім’ю. Почалася складна процедура усиновлення. Ми зібрали всі потрібні документи і вирушили вибирати дитину. Нам з Лізою було дуже ніяково, адже забрати ми збиралися тільки одного. Ми дивилися в сумні дитячі очі і не могли себе за це пробачити. Нашу увагу привернув кучерявий, рудий хлопчик. Йому було три роки, він, побачивши нас, поспішив сховатися. Ми в той день багато дітей побачили, але дружина сказала, що в її душу запав Рижик. Так ми усиновили Рому. Згодом малюк до нас звик, ми дуже зблизилися.

Він наше щастя. Я із задоволенням проводив час з сином. Ми багато гуляли, грали. Згодом стали відвідувати дитячий будинок, з якого його забрали. Приносили дітям іграшки, печиво, солодощі. Тоді ми зустріли Костю. Малюкові було два роки, але у нього були проблеми зі здоров’ям. Він справив на мене сильне враження. Щось всередині підказувало мені, що це наш малюк. Я розповів про все дружині і незабаром, ми усиновили і його. Ми багато часу і сил вклали, щоб поставити малюка на ноги. На щастя, він одужав. Зараз ми виховуємо двох чудових малюків і життя свого без них не уявляємо.