— Я ніколи не забуду цей витяг з ліkарні! – розповідає Раїса. — Мій чоловік того дня і, здається, напередодні увечері працював. Він приїхав до полоrового будинку прямо з роботи… Я благала його взяти відгул, але він не зміг. Добре, я попросила, щоб удома все було готове до наро дження дитини. Не хвилюйся, моя мама приїде і потурбується про все. Ми все купимо, випраємо, приготуємо, приберемо та організуємо. І який кінцевий результат? — Що було зрештою? — Загалом, приїхали вони до пологового будинку без квітів, запізнилися на півгодини, забули фотоапарат, всі бігали один за одним, метушилися, знімали якісь фотографії на телефони, все було чинно, гаразд. Приїхали до нас, а там моя мама, щойно приїхала. Я бачу, що вона трохи дивна. Коли я заходжу до кімнати, там повний бардак!
Все розкидано, на кожній поверхні пил, і найголовніше — немає ні ліжечка, ні коляски, ні дитячого приладдя! Абсолютно нічого! Немає жодної ознаки того, що у нас народилася дитина, адже сьогодні день виписки! Раїса та її чоловік одружені вже шість років, і вони щойно стали батьками чудового, здорового малюка. Наро дження дитини спеціально відкладали: жили собі, пристосовувалися, виплачували іпотеку. Цієї весни Раїса змінила професію, пройшла випробувальний термін, а через тиждень виявила, що ваrітна. Ваrітність протікала без проблем. Раїса гуляла у парку, їла фрукти, читала батьківські форуми в Інтернеті. — Ось тільки чоловік категорично заборонив мені купувати щось наперед! – розповідає Раїса. — Все буде, додав він, тільки після полоrів! Його сестра обіцяла нам ліжечко і комод, а також деякі дрібниці — матрац у ліжечко, бортики, ванну. Вони мають досить чудові речі, тому я відчула полегшення.
Ми обговорили з чоловіком, де розміщуватимемо речі. Я запропонувала забрати їх раніше. «Не хвилюйся, ми встигнемо!» — була відповідь. Здебільшого він сказав мені підготувати сумку для полоrів. З рештою впораються наші мами, оскільки вони були дуже раді народженню онука. Я не турбувалася; мами є мами, і мені так краще! В останні тижні перед пологами Раїса зазнавала труднощів. Вона не могла ні сидіти, ні лежати. Почалися набряки, і в неї почалися сутички. Раїса вже рахувала хвилини до поїздки до полоrового будинку. — Слава богу, у декретній відпустці я таки придбала якісь речі! — стогне Раїса. — Я переодягла дитину, погодувала і поклала поки що на своє ліжко. Чоловік поспішив у будинок сестри і повернувся з ліжечком, комодом, матрацом та мішком речей з гаража.
У гаражі все було запорошеним, брудним і заплутаним. Я була в люті! Я хотіла розлу читися прямо найближчим часом… Кілька днів після виписки Раїса ходила по квартирі, чистила, мила та перестирала речі. Раїса організувала все та замовила в Інтернеті те, чого не вистачало. Життя увійшло до нормального русла. З того дня минуло півтора місяці, але Раїса відмовляється приймати гостей. Вона скривджена і на свекруху, яка найrучніше кричала, що все буде зроблено як треба, і на матір, яка нічого не зробила. Мама Раїси, наприклад, дивується, чому її дочка почувається ображеною. Вони не підготували квартиру до виписки! Вона мала сама про це подумати. Мати має дев’ять місяців, щоб підготуватися до появи своєї майбутньої дитини, це достатньо часу. Можна, можливо було попросити дружина привезти меблі та встановити її!