У нас велика сім’я, четверо дітей. Я наймолодша, мама народила мене вже в 40 років. На жаль, тато помер. Я його особливо не пам’ятаю, але старші брат і сестра розповідають, що він був дуже чесною і порядною людиною. Так вийшло, що мої брат і сестри роз’їхалися по країні. Рідко, пару раз на рік ми всі разом збираємося у мами вдома: на Новий рік і на її день народження. Тому я, як наймолодша, стежу за мамою, доглядаю. Вона давно вже вийшла на пенсію, сидить біля телевізора або з бабусями на лавочці біля будинку. Вона не любить багато рухатися, тому до старості років стала стрімко набирати вагу. Спочатку я не особливо звертала на це увагу. Мама завжди любила побалувати себе чимось солодким або жирним.
І тут мені подзвонили з лікарні і повідомили, що у мами стався якийсь напад. Я тут же приїхала, мені сказали, що у неї серйозні проблеми з підшлунковою, і вона поки кілька тижнів повинна залишитися в лікарні під наглядом лікаря. Я так перелякалася за маму, що, коли її виписали, особисто слідкувала за тим, щоб вона дотримувалася суворої дієти. Їй були рекомендовані фізичні навантаження і фізкультура. Мама займалася перший час, але потім все закинула, їй стало лінь. Проте я продовжувала стежити за тим, які продукти вона їсть. Сама ходила в магазин і купувала все найкорисніше і знежирене. Минув деякий час, мама стала трохи худнути, мене і лікаря це радувало. Але тільки мамі це не подобалося. Хоч її здоров’я стало краще, зате характер став просто нестерпним.
Вона злилася на мене по кожній дрібниці, стала дуже дратівливою. Лікарі сказали, що це нормально, тому що організм худне і відчуває стрес. Я намагалася не звертати уваги на часом навіть образливі висловлювання мами. Але одне мене просто вивело з себе. Увечері мені подзвонив спочатку брат, а потім і сестри. Вони стали звинувачувати мене в тому, що я голодом морю нашу маму, що не дозволяю їй нормально харчуватися, та так, що їй вже погано від голоду і вона мало не в непритомність падає. Я спокійно пояснила їм усім ситуацію з її здоров’ям. Вони заспокоїлися, але не впевнена, що до кінця повірили. Мама вміє красиво набрехати, та ще й прикинутися. Потрібно набратися терпіння.