Мене звати Анастасія. Я переїхала жити в інше місто, коли мені було двадцять п’ять. Знайшла в хорошій компанії роботу, зняла квартиру і почала самостійне життя. З перших же днів я дуже полюбила це місто. Біля будинку у нас маленькі магазинчики всіх необхідних товарів, багато кафешок і парків. Ще є пекарня. Я знайшла цю шикарну пекарню по запаху. Коли вперше увійшла туди, мені захотілося все спробувати. Особливо-тістечко за особистим рецептом Івана Сергійовича. І так, я почала щоранку купувати там хліб. Одного ранку я була у Івана Сергійовича в пекарні. Як завжди, вибирала собі улюблену випічку, коли зайшла одна маленька худенька дівчинка. Вона була одягнена бідненько, але при цьому — чисто і охайно. Дівчинка підійшла до каси і дуже тихим голосом попросила шматочок хліба.
Вона попередила, що у неї немає грошей, просто хліб їй дуже потрібен. Іван Сергійович, навіть не подумавши, загорнув у пакет цілий хліб і віддав їй. Вона подякувала і відразу вибігла з магазину. Ми з Іваном Сергійовичем теж вийшли слідом за нею: зрозуміли, що з нею щось не так. Побачили поруч з нею одного хлопчика, який був на два-три роки молодший за неї, і собаку. Вона відірвала шматочок хліба, дала собаці, потім хлопцеві. Ми тут же хотіли наздогнати і купити їм нормальну їжу, але не встигли. Я поставила перед собою завдання знайти їх. І одного разу випадково побачила їх собачку. Вирішила піти слідом за нею і опинилася в іншій частині міста. У дворі їхнього будинку грав хлопчик з сестрою. Побачивши мене, вони привіталися і, як ніби довіряючись мені, відповіли на мої запитання.
Я зайшла до них додому, а там лежала лiтH я жінка. Потім дізналася, що вона їхня бабуся. Мама дітей залишила їх і поїхала закордон, нібито працювати. Ось бабуся і виховує дітей. Але через хвօpօбу всі гроші вони витратили на лikи, і зараз їм нема на що жити. Вона не може навіть встати з ліжка. Їй потрібні гроші на օոерацію. Вона боїться органів опіки, тому що ті можуть забрати у неї дітей. Я поговорила з Іваном Сергійовичем, ми вирішили допомогти родині. Я на роботі зробила роздруківки з проханням про допомогу, а Іван Сергійович роздавав їх своїм клієнтам. За дуже короткий термін нам вдалося зібрати нормальну суму, і ми допомогли бабусі зробити օոерацію. Вона досі в աօці, що на світі є такі добрі, чуйні люди. Кожного разу вона дякує нам. Але ми тут ні до чого. Ми самі були здивовані, коли гроші вдалося все-таки зібрати. Ось і доказ, що чудеса ще трапляються.