Свекруха раніше жила та працювала в іншому місті. Після того як вона пішла на пенсію, наші стосунки змінилися. Раніше вона ніколи не лізла в наше життя, онуками не цікавилася, а зі мною говорила лише у свята. Після того, як вона перестала працювати, вирішила продати свою квартирку і переїхати до нас. У мене із чоловіком двоє дітей. Максим та Андрій, їм по 12 та 8 років. Вони не люблять їздити до бабусі, бо вона справжній «Сталін у спідниці». Свекруха каже, що я не вмію виховувати дітей, ось вони й розпустилися. Якось Андрій не захотів їсти кашу, то вона його змусила сидіти за столом, поки не доїсть.
А коли він став відмовлятися і спробував підвестися з-за столу, то каша повністю опинилася на його голові. Коли я дізналася про це, мене кинуло у мандраж. Я почала лаятися зі свекрухою, а вона почала мене звітувати, що мої діти ставляться до їжі з неповагою. — У мій час такого не було, щоб діти самі вирішували, що будуть їсти. Що дали, то сиди та їж. Твоїм дітям доведеться багато чому навчитися, і я їх навчу, не переживай. Видно ж, що від мами вони лише поганому навчатимуться. — Як ви можете так розмовляти зі мною? Я більше не дозволяю вам підходити до моїх дітей.
Після цієї сварки ми зі свекрухою все ж таки помирилися, але тільки завдяки чоловікові. Але все одно стосунки вже зіпсовані. Діти відмовляються до неї їздити. Якщо старшого не змусити ніяк, то молодший іде на вмовляння. Хоча для нього це свого роду покарання. Андрій готовий всю квартиру вимити, уроки за тиждень зробити, аби не їхати до бабусі. Свекруха ображається на таке ставлення до себе, але я вважаю, що вона сама винна. Нещодавно запитала у чоловіка, як за такого виховання він зміг вирости нормальною людиною. Він відповів, що мати працювала і лише романи заводила, а за ним бабуся доглядала.