На жаль, дочка з дитинства вважає себе «пупом Землі». З чоловіком ми намагалися її перевиховати, але в нас не дуже вийшло. Коли донька народилася, то був поганий час. У країні було безробіття, плутанина, грошей не було ні в кого, довелося з чоловіком їхати на північ, працювати вахтами. Доньку ми залишили у свекрусі. Вона виховувала Аню як принцесу. Ні в чому не відмовляла, та й виконувала всі її забаганки, тому донька виросла нахабною та зарозумілою. Коли Аня познайомила мене та чоловіка зі своїм молодим чоловіком, то я була переконана, що вони не одружаться. Аня сильно тиснула на Рому, хлопець був добрим, видно було, що любить мою дочку. Але характер Ані не давав людям підійти до неї ближче від відстані витягнутої руки, тільки Ромі вдавалося її терпіти. Вони зустрічалися три роки перед тим, як одружитися. Після весілля стали жити у квартирі, яку Ромі подарували батьки. Ані не подобалося, що чоловік у вихідні їде до батьків у село. Вона постійно мені на це скаржилася.
— Доню, ну, чого ти сердишся? Рома молодець, що допомагає батькам. А в них господарство, от і доводиться їздити. Та й продуктів майже на двадцять тисяч привозять батьки його вам. Зараз дуже дорого коштують м’ясо та молочні продукти, та й овочі недешеві. Скажи їм дякую, що всім вас забезпечують. Та й ти могла б із чоловіком поїхати, допомогти свекрусі, а не скаржитися – сказала я їй. — Мамо, ти ж знаєш, що я не народжена для городу. Я жити хочу по-людськи. Не хочу вихідні з чоловіком поратися в багнюці, хочу на море або хоча б по ресторанах походити – відповіла вона мені. Аня почала сваритися з чоловіком. Вона вимагала від Роми, щоб він перестав їздити до батьків. Плакала, загрожувала розлученням, загалом і в цілому– творила багато дурниць. — Я їздитиму до батьків і допомагатиму їм, на цьому хотілося б закрити цю тему – сказав Рома. Дочка стала ще злішою, вона думала, що свекруха налаштовує сина проти неї. Скільки б я їй не казала, що батьки її чоловіка на таке не здатні, вона не слухала.
Свекри у неї святі, завжди доброзичливі, ніколи не відмовлять у допомозі. Навіть мені привозили харчі. Коли свекруха приїхала погостювати, то Аня вирішила, що настав час виговоритись. — Може вистачить мого чоловіка до себе скликати. Розлучення, чи що, нашого хочете? Щовихідні у вас пропадає, а про дружину і не згадує. Та ще й зі своїми подачками постійно поркаєтеся, аж нудно мені. Вам тут не раді, навіщо ви сюди тягнетесь, не розумію. Аня завелася не на жарт. Мені було соромно за доньку, хотілося провалитися під лінолеумом. Свекруха не змогла вислуховувати звинувачення, вона мовчки встала та поїхала, за нею пішов і син. Донька залишилася сама. Вона вдень і вночі плакала, а Рома так і не повертався. Я сказала їй, щоб вона з’їздила в село і перепросила, але хто мене послухає? Аня написала повідомлення. Рома повернувся, але тепер у їхній сім’ї настали складні часи. Вона відчуває холод із боку чоловіка, а свекруха навідріз відмовляється приїжджати у гості. Думаю, що довго їхній шлюб не протримається. Жаль доньку, бо через свою дурість вона позбавляється справжнього щастя.