Свекруха опинилася у скрутній ситуації, тому я погодилася прийняти її у себе в квартирі. Через півроку я змушена була ставити перед чоловіком умову.

З першого ж дня нашого знайомства наші зі свекрухою стосунки були напруженими. Вона старанно намагалася зачепити мене, зробити зауваження, встановлювати свої правила, але в неї не виходила, тому намагалася ще краще. Після нашого заміжжя чоловік переїхав до моєї квартири. Свекруха мала одну. Вони там жили із сестрою чоловіка. Кілька років тому її видали заміж. Вони мешкали у батьків чоловіка. Золовка незабаром завariтніла і, коли народилася дитина, вона заявила, що більше не може жити з батьками, зібрала речі і повернулася додому в одну мами. Вона часто розповідала, яка у неї була свекруха. У мене було таке враження, що вона розповідає про мою свекруху, ніж про свою. А свекруха збоку підтримувала золовку, мовляв, рішення дочки правильне, бо з такою свекрухою жити неможливо. Так смішно виглядало збоку, але не суть. Незважаючи на те, що свекруха схвалювала рішення дочки, її не влаштовувала тіснота в її однокімнатній квартирі, особливо, коли через пару місяців чоловік золовки теж вирішив з’їхати від батьків і переїхав до дружини, тобто — в однушку свекрухи.

Свекруха переїхала на кухню, там їй було дуже незручно. Незабаром вона зателефонувала синові і поскаржилася, а потім попросила переїхати до нас у мою квартиру. – Цей чоловік дочки мені не подобається. Я роблю йому зауваження, а потім дочка зривається на мене. А їй не можна нервувати, вона годує дитину. До того ж, я більше не відчуваю спини та шию. Спати на кухні жa_xливо. Коли чоловік розповів мені про це, моя перша реакція була – ні. — Ну хай вижене їх із квартири, хай знімають. — Та який там знімання? Сестра у декреті, а чоловік заробляє копійки. На знімання точно не вистачить. Зрештою я погодилася. Але не тому, що свекруха шкода, а тому, що люблю чоловіка, не хочу, щоби він переживав. Я поставила перед ним умову, що це тимчасово, і за кілька місяців вони знайдуть собі квартиру, переїдуть, і свекруха теж переїде від нас. Та приїхала, влаштувалася. У перші два тижні поводилася тихо, не втручалася в не свої справи. Я мало не зраділа, як усе почалося. Вона завжди була незадоволена, як я забираюся, як я готую.

Іноді викидала деякі продукти із холодильника, мовляв, це шкідливо. Вона намагається встановити в нашій квартирі свої правила: коли потрібно митися, коли готувати, слідкує за вживанням електрики. Я намагалася не відповідати на його витівки, з нею говорив чоловік, інакше ми б сварилися щодня. Так прожили півроку. Нещодавно я висловила все, що так довго терпіла. Свекруха образилася, але нічого не сказала. Мовчки пішла до своєї кімнати, а щойно син повернувся, вчинила скандал. Спочатку вона висловилася синові, потім знову перейшла на мене, мовляв, я маю бути вдячна, маю поважати її як старшу тощо. А я їй нагадала, що навіть дочка не захотіла з нею жити і зробила все, щоб вона пішла. Чому ж я мушу її терпіти? Або вона не копошитиме мені мозок і перестане влаштовувати скандали, або може повернутися і встановлювати свої правила у своїй квартирі, виховувати свою дочку. Я цього не потребую. А чоловікові сказала, що так чи інакше свекруха має з’їхати від нас і дала їм на це місяць часу.