Мама мало не заrробила моїх дітей, наплювавши на заст ереження ліkарів. Я думала, це випадковість, але незабаром ситуація повторилася.

Я зіткнулася з тим, що мусила відчитати бабусю з мамою як дітей. У мене двоє дітей. Доньці п’ять років, а синові три роки. Вони обидва алергіки. До того ж у сина ще непереносимість лактози. Їм не можна їсти магазинні солодощі. Я витратила багато сил, щоб навчити дітей, що їм можна, що не можна. Донька вже порівняно доросла і багато що знає. У неї виходить вибірково харчуватися, або коли сумнівається, сто разів питає, потім тільки їсть. А ось син ще не усвідомлює те, що відбувається. Моя бабуся та мама живуть у селі. Мамі шістдесят, а бабусі вісімдесят. Так вийшло, що мама у бабусі – єдина дочка, а я у мами єдина; виходить, що мої діти – єдині онуки мами, і правнуки бабусі. Вони моїх дітей люблять, дуже люблять. Вони часто запрошують нам у гості, просять мене залишити дітей у них на кілька днів.

Але справа в тому, що мені не вдається донести до них, що у моїх дітей алергія, і їх можна годувати тільки певними продуктами. Я розумію, що це дуже складно, сама ледве звикла до цього, тому не хочу завдати їм незручності. Але вони самі просять у гості, обіцяють, що не годуватимуть їм солодким, а в результаті все закінчується плачем дитини, та болями в животі. Спочатку вони казали: — Яке дитинство без смаку? Потім: — Він же сам просить. Ось це я й мала на увазі. Самі ми навіть собі не купуємо нічого, що їм не можна. Вони ж діти, важче їм відмовити, коли вони на власні очі бачать ці солодощі. А ось мама з бабусею щоразу обіцяють, що все буде добре, а самі купують собі солодощі та їдять при дітях. Востаннє ми сильно посварилися за це, тому що дитина мало не потрапила до лікарні. Я змушена була відчитати бабусю та маму як дітей. Довгий час після того випадку я не привозила дітей до них.

Вони ображалися, дзвонили та давали обіцянки, що більше так не будуть. Я розуміла все. Вони люблять дітей, а діти їх люблять. Самі просять поїхати до села. Там дуже цікаво: природа, тварини. Але я також дбаю про здоров’я та добробут моїх дітей. Вони діти, ще не розуміють. А бабусі не можуть збагнути. Восьмого березня я таки вирішила, що ми поїдемо до них. Не могла не привітати особисто двох головних жінок мого життя. Але щоб день пройшов без жодних казусів, вирішила сама приготувати десерти та солодощі, які моїм дітям можна, і відвезти. До з частиною, план спрацював. Але все зіпсувалося тоді, коли мама, проводячи нас, простягла дітям шоколадки в подарунок. Подарунок у дітей не відбереш, а маму відчитати вже немає сенсу. Удома я поговорила з дітьми, пояснила їм, що їм це не можна їсти. Дочка зрозуміла, а ось син почав вередувати, плакати. Через такі вчинки дорослих мені доводиться вести довгі та складні розмови з дітьми. І щоразу виходить, що мама погана, не дає їм їсти ласощі і весь час лає.