Я – Валентина, якій ще три місяці тому заздрили усі подруги. У мене було все для абсолютного щастя – чудовий чоловік, донька і навіть собака. Але в один момент життя моє дуже несподівано змінилося. Чоловік прийшов додому і заявив, що зустрічається з іншою і йде до неї. Я була в шоці, але не влаштувала скандалу і тихо змирилася з його вирішенням. Я, природно, розуміла, що на мої зароблені гроші жити та постачати дитину буде дуже нелегко. Якось, коли я вигулювала нашого собаку, помітила жінку на лавці, з дуже сумним обличчям і з великою сумкою поруч. Ішов дощ і було досить холодно.
Мені стало шкода стареньку, і я її запросила до нас додому на чай. Виявилося, що жінку звуть Людмила Яківна. Рідна донька її вигнала з дому, стверджуючи, що через неї вона не може влаштувати своє особисте життя. У свої 35 років вона не була одружена і звинувачувала в цьому матір. Жінка все життя присвятила цій доньці, ростила одна, працювала день і ніч, а вона виростила такою невдячною. Вислухавши історію Людмили Яківни, я запропонувала їй жити разом з нами і доглядати доньку поки я на роботі. Вона з радістю погодилася, і ми почали жити разом. Я сама собі дивувалася як я можу довіритися абсолютно незнайомій мені людині.
Згодом я зрозуміла, що моя довіра була повністю виправдана. У Людмили Яківни, як виявилося, була велика гарна дача за містом, але без опалення. Взимку там провести було б неможливо, і наше рішення жити разом було правильним. Коли ми розглядали цю чудову ділянку, до нас підійшов сусід Людмили Яківни. Коли він дізнався, в якій ситуації опинилася моя нова знайома, дуже засмутився і вирішив допомогти з опаленням на дачі. Зиму ми все ж таки провели в мене, а влітку приходили на дачу і насолоджувалися свіжим повітрям. Отже, незважаючи на те, що я втратила чоловіка, а Людмила Яківна свою дочку, ми знайшли один одного і були дуже задоволені та щасливі.