З Ігорем я познайомилася на студентській вечірці. Ми стали зустрічатися, і за рік одружилися. Ми обидва тоді вже закінчили навчання та працювали. Ігор, до шлюбу, жив із матір’ю, а я приїхала із заштатного містечка, тож ми орендували квартиру і стали в ній жити. Відвідували його матір, вона приходила у гості до нас. Відносини між мною та свекрухою були далекі від ідеальних. Постійно чіплялася до мене, мовляв, господарка з мене ніяка. З її слів випливало, що Ігор нещасний і завжди голодний. Напередодні новорічних свят свекруха приболіла. Ігор переїхав до неї, доглядати за хворою, а я залишилася сама. І за весь час, навіть не зателефонував, не поцікавився – як я там одна.
Адже знав, що я вагітна. На мої дзвінки він не відповів. А коли відповів, то тільки й сказав: – Я залишаюся жити з мамою. Ти можеш переїхати сюди. Другого дня я переїхала до свекрухи. Новина про те, що я вагітна, не тільки не втішила свекруху, але навіть викликала зворотну реакцію. Вона заявила, що я виношую не її онука. Чоловік підтримав її. Я була придушена зрадою чоловіка, але вирішила народжувати. Подзвонила мамі. Вона мене заспокоїла, порадила подати на розлучення та переїхати до батьківського дому. Я народила доньку у рідному місті, ми через суд домоглися аліментів від Ігоря. Коли дівчинка трішки підросла, я змогла вийти на роботу.
Ще через якийсь час познайомилася зі Стасом і вийшла за нього заміж. Минули роки, моїй доньці вже сім років. Якось мені подзвонили з незнайомого номера. Виявилося, що дзвонила екс-свекруха. Та, на мій подив, цікавилася нашим з дочкою життям. Потім запитала, чи ми не плануємо повернутися. Я не могла їй нічого сказати, від здивування втратила мову. Раптом вона заплакала і почала скаржитися — Ігор одружився, дружина хамка, і господарка жахлива, диктує свої правила у її будинку. Вона вибачалася і благала повернутися. Дуже хотілося їй нахамити, але я стрималася. Сказала, що заміжня, і за жодних обставин не повернуся до Ігоря. Кожен отримує те, що заслужив.