Мої родичі – дуже токсичні люди, які не знають нічого про особисті межі. Вони не проґавлять можливості якось мене принизити або посміятися з мене. Навіть не замислюються, що це може бути дуже прикро. А коли я говорю про своє невдоволення, то вони відразу посилаються на жарт. Так повторилося під час останньої нашої спільної вечері у бабусі. Ми часто збираємося у неї вечорами великою компанією. І ось бабуся багато всього смачного наготувала, я з дитинства любила ходити до неї в гості. Там на мене чекали смачні пиріжки або млинці.
Тому я зараз трохи повна, але мене це не бентежить. На вечорі були тітка з дядьком — вони просто матір невдалих жартів. Я сиділа на краю столу і сказала: -А, подайте хтось мені олів’є. -Ой, а тобі не жирно буде? Все ж таки краще пізно, ніж ніколи, почни думати про свою фігуру, а то рило скоро трісне — почала тітка. -Ну Навіщо ти так жорстоко? Можна було пом’якше натякнути їй про зайву вагу. Ось вона сказала про олів’є, а ти б відповіла «краще візьми огірочки та помідорчики», — підтримав її дядько. -А ти такий дбайливий і уважний, — сказала тітка.
-Так, такий уважний, що жодної спідниці у нашому селі не пропускає, щоправда, дядько? — Вже не витримала і відповіла я. Тут усі за столом почали сміятися. Дядько весь почервонів і винно глянув на свою дружину. А тітка в цей момент вся заметушилась, язик проковтнула, не знала, що й сказати. Натомість я зрозуміла, що з людьми треба говорити так, як вони тобі кажуть. Інакше до них не стукати. Після цього випадку дядько та тітка більше нічого мені про зайву вагу не кажуть. Вони взагалі намагаються зі мною не розмовляти.