Після весілля ми стали жити з матір’ю мого чоловіка, то була воля самої свекрухи. З першої нашої зустрічі вона мені дуже сподобалася. Вона була приємною жінкою, під час зустрічі мило посміхалася. Я погодилась. На початку все було чудово, ми з нею ладнали, відразу знайшли спільну мову. Словом, жили мирно та спокійно, без скандалів. У неї були дива, але я не звертала уваги. Для мене головне було те, щоби жили мирно. Незабаром я завагітніла. Чоловік був у захваті. Я чекала, що свекруха теж зрадіє, але вона зчинила справжній бунт, мовляв, діти нам не потрібні, з появою дітей починаються проблеми, вони шумлять ночами, часто хворіють.
Я не очікувала такої реакції. Мій чоловік накинувся на свою маму з докорами, але безрезультатно. Вона навіть на витяг не прийшла, ігнорувала дитину. Малюк не спав, плакав ночами, і свекруха заявила, що ми маємо з’їхати з її квартири. Мій чоловік посварився з нею; вона сказала, що ми самі винні, адже вона казала, що нам не потрібні діти. Тепер мені зрозуміли, чому вихованням мого чоловіка займалася бабуся. Свекруха сплавила свого сина мамі одразу після народження, мовляв, вона терпіти не може дитячий плач. Ми зібрали речі та переїхали до моїх батьків.
Прожили там півроку, а потім узяли квартиру в іпотеку з початковим внеском. Моєму сину нещодавно виповнилося три роки. За весь цей час свекруха жодного разу не виявила бажання побачити онука, жодного разу не прийшла до нас у гості. Вона кличе нас себе, але без онука. Важко повірити, чи не так? Мій чоловік іноді навідується до мами, а в мене немає бажання бачитись з нею, ходити до неї в гості. Навіть на ювілей матері чоловік ходив один. Свекруха не знає, що я вагітна другим. Уявляю, як вона відреагує. Не хочу псувати настрій ні мені, ні їй.