Народжувати – справа не проста. Одним з весняних холодних вечорів у пологовому відділенні, куди мене привезли того жахливого дня, що народжували було багато. Деякі дівчата не виносили болю і клялися собі, що більше їхньої ноги тут не буде, а досвідчені мами ходили коридором, глибоко дихаючи при кожній сутичці і чекали наближення моменту народження. Я і була за віком там наймолодшою, але лежала собі тихо, потім встала і легко народила богатиря. Наступного дня всі шепотілися, що, мовляв,
як сама Дюймовочка, а навіть не пискнула – як народила. Наступного ранку, як завжди, огляд, і таке інше. Але в мене навіть паспорт попросили, щоб подивитися, чи мені було 16, коли я завагітніла. А мені не лише 16 було, а й плюс 2 місяці. Всі жінки помітили, що я спритно справляюся з малюком, не панікую. Відмінно та професійно пеленаю малюка, допомогла сусідці по палаті з молоковідсмоктувачем, був при собі крем від мастопатії. Усі не могли зрозуміти, як я така маленька, і все знаю.
Справа в тому, що я багато читала і ретельно з повною відповідальністю готувалась до пологів. Коли ближче до обіду почали з’являтися нові тата біля вікон пологового відділення, звичайно, всі виглядали і шукали своїх рідних. Але всі помітили двох симпатичних чоловіків, які стояли внизу та вигукували моє ім’я. Це були мій тато та чоловік. Так дівчата з палати були шоковані побаченим і запитали мене: «А який з них твій тато?» Адже є і плюси у створенні сім’ї в ранньому віці.