У нашому під’їзді живе одна пенсіонерка зі своїм сином, якому 30 років. Її синочок не працює, а забезпечує його мама. Чоловік жінки пішов із сім’ї, ще коли вона тільки завагітніла. Після нього, поруч із нею ніколи й ніхто не бачив іншого чоловіка. Цілих 30 років вона була одна. Те саме можна сказати про її сина. Я з ним навчався в одному класі, і він завжди був замкнутим хлопцем. Він ні з ким не спілкувався, зовсім ні з ким.
Поки інші хлопці його років грали у футбол, він сидів поруч із матір’ю у колі її подруг. Багато хто помилково вважає його ледарем , але насправді всю його свободу обмежує його мама. Жінка стежить за тим, з ким її син дружить, не дає пізно залишатися на вулиці, якщо він і виходить гуляти, то тільки з нею. І навіть якщо почати розмову з ними на вулиці, говоритиме лише мама, він же мовчки дивитиметься в підлогу.
Коли мати не встигає встрявати, і цей уже дорослий мужик із кимось заводить розмову, наприклад, біля під’їзду, його мати пильно стежить за ним із вікна, а потім допитує вже вдома. Він уже 30-річний чоловік, а його свобода обмежена матір’ю. Найжахливіше в цій історії, мабуть, те, що цей чоловік уже звик до такого життя і навіть не намагається з нього вибратися.