Ми з чоловіком одружені вже чотирнадцять років. У нас своя квартира, двоє дітей і машина. Подруги думають, що ми щасливі в шлюбі. А я ось подумую про розлучення. Поділилася думками з подругою. Та порадила не поспішати. Взяти аркуш паперу, розділити на два стовпчики, в один записати всі його позитивні риси, а в інший — негативні. Потім порівняти. Якщо позитивних виявиться більше, то викинути з голови погані думки. Якщо більше виявиться негативних, тоді вчинити як вважатиму за потрібне. Я послідувала її порадою. У перший, лівий стовпець вирішила занести позитивні риси чоловіка. Як здобувач. Заробляє в два рази більше, ніж я.
В принципі, його зарплати достатньо, щоб вся наша сім’я жила безбідно. Свою зарплату я, в основному, витрачаю на себе. «На колготки», як жартує він. Як батько-турботливий і уважний. Я іноді ревную дітей до нього. Часом мені здається, що діти прив’язані до нього більше, ніж до мене. Як коханець. Вище всяких похвал. Без коментарів. Як чоловік. Чуйний і чутливий. — Кохана, захопи парасольку, — нагадує мені, якщо в прогнозі погоди записано хмарно. — Мила, не варто тобі їсти смажене, — каже, якщо я захочу посмажити картоплю з салом. Сніданок, не тільки собі, але і всій родині, готує теж він. Він може відмовитися від своїх принципів, аби догодити мені.
У правий, другий, я записала його негативні риси. Точніше, одну негативну рису. Він надто ідеальний. Ну нема за що мені до нього причепитися і влаштувати скандал. Прийдеш зла з роботи, шукаєш, на кому б зірвати злість. Начебто чоловік для цього ідеальна кандидатура. Тільки-тільки зберуся влаштувати істерику, а він подивиться на мене ласкавими, люблячими очима і у мене відразу весь настрій пропадає. Навіть огидно. Занадто правильна і передбачувана його поведінка. За чотирнадцять років він приївся мені своєю ідеальністю. Хочу брутальності. Хочу що-небудь надзвичайного. А може бути, причина в мені?