Свекруха досить довго не заходила до нас у гості, і мій чоловік вирішив запросити її на вечерю. Провести вечір у сімейних посиденьках, поговорити, поділитися, заразом і повечеряти. Йому нічого не сказала, але мені це було неприємно. Наші стосунки зі свекрухою спочатку не склалися, і досі залишають бажати кращого. Я, при зустрічі, всім своїм виглядом висловлюю свою повагу та ненавиджу всередині. Вона, висловлюючи мені чергову гидоту, люб’язно посміхається на весь рот. Готуючи «урочисту» вечерю, дуже намагаюся. Цілий день провела на кухні, встигла сервірувати стіл і одягнутися.
Не вистачило часу на макіяж. Свекруха моментально відреагувала: — Ти не хво ра? Бліда якась. — Ні. Здорова. Проходьте, – відповідаю я. Приступаємо до вечері. Свекруха починає свою атаку. — Скумбрія дуже жирною вийшла. Мабуть, я не стану це їсти… — Від картоплі товстіють, та й як гарнір невдалий… — Паштет пересолений. Всі знають, що сіль шкідлива. Салати: — Цей із майонезом, я його не їм… — У цьому горох, я його не їм (брехня, завжди їла) … Усвідомивши, що як не крути їсти нічого вона вже не буде, та напевно і не збиралася, пропоную перейти до чаю.
Навіть від нього відмовилася, наголосивши, що голодний шлунок чаєм не наситиш. — Іншим разом зі своєю їжею прийду в гості, — радіючи, що успішно «наплювала в душу», сказала свекруха, встаючи з-за столу. — Наступну зустріч краще проводити у ресторані. Виберіть той, де кухарі готують відповідно до ваших уподобань. Хто запрошує, той і закриває рахунок, — у відповідь уколола я. Нарешті «дружній» вечір завершився, і свекруха забралася додому. Мої старання виявилися марними. Їй не догодиш. Я сподівалася, що з часом набуду іму нітету до подібних викрутасів з боку свекрухи. Виявилось, не придбала. Почуття таке, що мені мати чоловіка мені в душу начхала.