От влип, от так влип…Рік тому зустрів Її, як тоді здавалося, kохання всього свого життя, свою половинку.Ні, я не хлопчик. Вже тридцять п’ять. Солідний, наче дядько. При квартирі, при машині, за дохідної професії. Були жінки у житті. Але жодна з них не викликала тих емоцій, які викликала Вона. У неї я заkохався як хлопчик. В голові крутилася одна думка — Вона має бути моєю. Будь-якою ціною. Ніщо не може завадити мені. Після знайомства виявилося, що існує, начебто, непереборна перешкода. Вона заміжня і мати двох дітей.
Здавалося б, сама доля кричала: «Відступись!» Але якщо доля ефемерна, то друг цілком матеріальний. Він сказав: «Навіщо тобі заміжня, та ще з дітьми. Тобі що, незаміжніх мало? «. Але я не послухався ні долі, ні друга. Наполегливо домаrався своєї мети.І ось нарешті вона погодилася прийняти моє запрошення до ресторану. Цей вечір став переломним, ми багато розмовляли, знайшли багато точок дотику, заговорилися. Схаменулися годині об одинадцятій вечора. Вона сказала, що їй уже час і втекла додому. Я зрозумів, що лід зламаний. Наші таємні зустрічі тривали ще три місяці, і ось нарешті справдилося!
Вона пішла з сім’ї, залишила чоловіка та дітей, і перебралася жити до мене. Моє щастя не знало межі. Тепер я міг обійняти і цілувати її в будь-який час дня та ночі.Близько місяця тому я зрозумів, що моя закоханість не еволюціонувала в kохання. Вона стала мене дратувати. Вже не хочу, щоб вона завжди була поруч зі мною.Але я не можу сказати про це їй. Я ж вирвав її з сім’ї, а тепер вижену надвір? Ну ні, не така вже я сволота.Жити з нею більше не хочу, виrнати надвір не маю права.Залишається терпіти і сподіватися, що знайдеться інший, хто поведе її в мене.Скоріше б він з’явився у її житті.