Мені скоро виповниться сорок років. Заміжня. Маю двох дітей: хлопчика чотирнадцяти років і шестирічну дочку. Обидва рази ваrітність я перенесла дуже важко. У проміжку між ними у мене стався виkидень. ЛіKарі запевняли мене, що більше на роджувати я не зможу. І я аж ніяк не була засмучена цією новиною. Але от два тижні тому я була огорошена новиною про четверту ваrітность. Я встала перед фактом необхідності зробити вибір: на роджувати чи пер еривати ваrітність. Я більше не хочу нар оджувати. — Я тебе підтримаю при будь-якому твоєму виборі, — сказав чоловік. Допомогти мені з дитиною нікому.
Мої батьки живуть далеко від нас. Та й старенькі вже. Свекруха сама потребує догляду. Порадилася з сестрою. Вона повністю схвалила мій вибір. Але про мою проблему сестра розповіла матері, та поділилася новиною зі свекрухою, і вони удвох насіли на мене, вимагаючи, щоб нар одила. -Ніяких аб ортів! Свихнулась, чи що?! Якщо небо тобі дало дитя, то значить необхідно нар оджувати! — вимагає свекруха і читає мені довгі нотації на тему «Бог дав дитину, то дасть і на дитину». У мене свекруха віруюча і намагається переконати нас з чоловіком, що аборт — це найбільший rріх. Моя мама хоч і атеїст, але анітрохи від сватті не відстає.
Щодня дзвонить мені і вимагає виkинути з голови думки про переривання ваrітності. Намагається привести свої доводи. Я вже вся на нервах, а яким буде мій стан після пологів — подумати страшно. На моє глибоке переконання, діти повинні бути довгоочікувані. Але я третю дитину не хочу. Та й старші вступають в той період життя, коли за ними потрібне око та око. Син, підліток, скоро настане перехідний вік. Дочки в цьому році йти в перший клас. Обидва потребують і вимагають до себе уваги. А з новона родженим цього то я їм приділити не зможу. У мене немає ні найменшого бажання нар оджувати, немає ніякої радості, я не відчуваю позитиву. Тільки страх і негатив.