Коли син сказав Ігорю, що має намір відправити його до будинку для людей nохилого віку, Ігореві стало бо ляче на душі. Але через деякий час він був вдячний синові

Життя матерів-одинаків дуже складне, але батькам одинакам доводиться анітрохи не легше. Це добре знає Ігор Васильович, дружини якого не стало при народженні другого сина. Після цього життя Ігоря розділилося на до і після, адже дружина була центром його миру, а тут ще й два сини без матері залишилися. Вдруге одружуватися він не хотів, його роз бите сер це вже ніщо і ніхто не могло зібрати по шматочках, а синів він своїх деякий час залишав у своєї матері, все ж таки, він був не найкращим домогосподарем.

Сини росли. У підлітковому віці Ігор уже покликав їх пожити з ним, адже великої потреби у турботі вже не було, але ті ввічливо відмовилися, через що Ігор відчув себе покинутим. Він працював охоронцем у музеї, і його зміна тривала всю ніч, ось тільки вранці він спати не міг, через що в нього з’явилося безсоння, яке позначилося на здоров’ї чоловіка. День у день Ігор все слабшав і слабшав, що йшло врозріз його роботі, і незабаром його звільнили, але через вік він уже не зміг знайти нову роботу. І ось, коли вже старий Ігор просто сидів у себе вдома,

дивився телевізор, до нього несподівано постукав старший син, і запропонував йому переїхати до будинку преста рілих. Ігореві було трохи неприємно, що рідні сини хотіли його так позбутися, але він їх розумів, так що не відмовився. Ось тільки цей будинок преста рілих виявився не таким, яким Ігор собі його уявляв, а навіть набагато краще, комфортніше, з чемним і дбайливим персоналом. Можна сказати, там мені було затишніше, ніж у рідному домі, і Ігор був радий, що його сини все ж таки не хотіли його позбуватися, а зробили його життя лише кращим і легшим.