В один день, коли я вийшла на вулицю, побачила, як моя сусідка rірко ри дає. Я підійшла, запитала, що сталося, а вона відповіла, що її син пішов. Я поцікавилася, куди він пішов, так вона не відповіла, лише сказала, що втомився він від усіх, зібрав речі і пішов. Тоді я і зрозуміла, що сталося. Я і не очікувала, що звичайний, на перший погляд, день може початися з такої сумної звістки. Але ж шкода хлопчину… пам’ятаю, як ще пару років тому той бігав з моїм сином по вулиці,
вони дружили разом добре, але мій син поїхав в місто по навчанню, а син сусідки один залишився зі своєю матір’ю, з якою майже кожен день сва рився, з різних причин. Варто відзначити, що сварки починала саме моя сусідка. Але ж її син такий молодий, все життя попереду, а він в таких розборках жив з мамою. Молодь в наш час росте зовсім нещасною, шкода навіть їх якось. Я зібрала всіх сусідів, і ми разом зайшли до сусідки, зі смачними пирогами, щоб їй не було самотньо. Не думаю,
що ми змогли допомогти їй пережити втра ту близької людини, але все ж, їй було, з ким поговорити хоча б… Єдине, сусідка деяким іншим сусідам представила ситуацію так, що її син не просто так з дому пішов, а з життя… Під час застілля, вона сказала, що її син живий, він просто речі зібрав і поїхав в інше місто, сказав, хоче бути вільним і незалежним. Навіть не знаю… з того моменту якась образа на сусідку найшла, що вона так злякала все село, хоча я винна теж: знала і мовчала, просто не розуміла про який саме відхід сусіди говорили.