Приїзд племінниці Віри не залишився непоміченим. Складно було не помітити, занадто гучна вона. Ще з таксистом лаялася поки п’ять поверхів піднімалася. Вона його погрозами змусила допомогти з важкими пакетами. -Бач ти який, грошей так багато здер, а допомагати не хочеш, що це?!- обурилася дівчина. Віра важко зітхнула, коли свою племінницю на порозі побачила. Скінчилися спокійні дні. -А що у тебе в пакетах? Аж надто вони великі щось. -У цьому великому продукти з села, мама всякого поклала. У цьому одяг мій і подарунки тобі. Мама для тебе шаль зв’язала.
А в крайньому пакеті сукня весільна, я ж не просто так приїхала сюди, у нас в селі мужики скінчилися. А мужик в будинку нам з мамою потрібен. Віра розгублено завмерла. -Як закінчилися? -Ось так, старі всі або одружені. А в селі багато чоловіків. Я ненадовго, думаю, що за тижні два впораємося. У тебе ж тут багато знайомих, давно тут живеш все-таки. Вероніка тільки стояла і здивовано дивилася на племінницю. Як у неї все так просто. Якщо б все було так легко, Вероніка не була б стільки років одна. Але щоб швидше позбутися від Алли,
вона погодилася перезнайомити її з синами подруг. Тільки Алла ні з ким не могла знайти спільну мову. Відрізняючись прямолінійністю, вона всім в обличчя висловлювала, і женихи розбігалися. Прожила вона в тітки два тижні, а потім розчарована стала збиратися додому, бо господарство не чекає. Через тиждень вона напіла тітці повідомлення; ‘Все-таки не даремно я до тебе приїхала, бо в поїзді з хорошим хлопцем познайомилася, в наступному місяці весілля грати будемо».