З Інгою ми почали зустрічатися в останньому класі. Спочатку нам просто було цікаво спілкування один з одним, потім наші стосунки перейшли на новий рівень. Але лише через два місяці мені було дозволено поцілувати її. Після школи Вона вступила до університету в іншому місті, а я в технічний коледж. Інга, як і в школі, старанно навчалася, а я більше працював, ніж сидів на лекціях. Мені потрібні були гроші, щоб мати можливість поїхати до неї і робити своїй дівчині подарунки. Моє таке ставлення до навчання призвело до того, що я завалив сесію і мене призвали в армію. Я сильно переживав, як поставиться дівчина до розставання. Але вона повела себе напрочуд холоднокровно.
— Це всього лише рік. Він пройде непомітно. Ні про що не турбуйся, стій спокійно. Тим більше ми можемо спілкуватися по месенджеру після відбою. І ми спілкувалися. Кожен раз нашу переписку вона завершувала словами: «Люблю! Цілую! Твоя!». Від цих її слів я щоранку вставав окрилений. З армії Інга зустрічала мене сяючєй від щастя. Ми з нею відзначили мою демобілізацію з моєю родиною, а потім удвох поїхали до нас на дачу. Ніч провели чудово. Таких сильних емоцій я ніколи ще не відчував. З ранку Інга вела себе як-то тихо, ми поснідали і вирушили у зворотний шлях. — Мені треба до батьків, — сказала Інга.
Я відвіз її до батьків, а потім на три дні пішов з друзями в загул. Відсвяткувавши з друзями моє повернення, я подзвонив Інге. «Телефон абонента вимкнений», почув я у трубці. Поїхав до її батьків. — Після вашої зустрічі вона приїхала засмучена. Сказала, що їде до подруги. Залишила для тебе лист. «Пробач, що так раптово зникла. Мені необхідно розібратися в собі. Можливо, що я не та, кого ти собі уявив. І навпаки. У будь-якому випадку ти не повинен вважати зобов’язаним, з-за того, що я дочекалася тебе.» — писала вона мені. Чому? Що я зробив не так? Питання, питання… Мені залишається лише чекати, коли Інга вийде на зв’язок.