Подруги допомогли мені стати на ноги, але коли я їм заявила, що більше не буду працювати для них безкоштовно, їхня реакція була разючею У числі інших, економічно постраждалих від епідемії і локдауна, була і я. Коли залишаєшся без засобів до існування, починаєш згадувати все, що вмієш робити. Я колись отримала освіту швачки, хоч після технікуму ніяк в цьому напрямку і не розвивалася. Я б сказала навпаки, і те що колись знала, встигла забути. Але скоринка допомогла мені влаштуватися на роботу в сусіднє ательє. Спочатку я виконувала найпростішу роботу – подкоротить, підшити. Гроші за мою роботу я отримувала невеликі, але на їжу мені вистачало. Колеги ж мої отримували досить пристойно, адже їхня робота не йшла ні в яке порівняння з тим, що робила я.
«А ти чим гірше?» — запитала я сама себе і вирішила почати вчитися шиттю заново, але вже на практиці. Досвіду я набиралась на подружках, благо моя стара швейна машинка була ще в строю. Подругам я відразу казала, щоб мене не квапили, адже «я ще не чарівник, я тільки вчуся». Ну і, звичайно, вони платили за матеріал і інші витратні матеріали. Подруги залишалися задоволеними, але я-то свої ляпи бачила. Мало-помалу я почала набиратися досвіду і мені самій вже став подобатися результат. І клієнти за цей час теж з’явилися, так що безкоштовно обшивати подруг мені вже немає ніякого резону, та й часу теж. — Народ, — заявила я одного разу на нашій посиделке, -халява скінчилася. Я вже не зможу працювати для вас безкоштовно. Звичайно, ви мої подруги і я ніколи не забуду, що ви були моїми першими замовниками, так що знижки та інший блат у мене для вас будуть.
— Швидко ти, однак загордилась? – обурилася Віра. — Вирішила на нас нажитися? Я навіть розгубилася від такої реакції. — А що не так? Адже я витрачаю свій час і мені теж треба платити за хліб, житло та інше. — Для цього у тебе є інші клієнти. А вимагати з нас грошей – верх нахабства. — Так угомонись ти, — заступилася за мене Наташа. – Верх нахабства вимагати, щоб тебе обшивали безкоштовно. Не хочеш платити подрузі, будеш платити кому-небудь іншому, а її своїми замовленнями не втомлюй і від справ не відривай. — У неї не було б ніяких справ і замовлень, якщо б не ми. — Але ж і в тебе не було б цієї самої блузки, яку ти носиш з таким задоволенням. Віра помилилися. На жаль Віра не єдина, хто так прореагував на моє рішення. Але, на щастя, такі як Наташа їх завжди ставлять на місце.