Мені було сімнадцять років, коли я в першє втратила голову від кохання, об’єктом мого обожнення став мій однокласник Сергій. Він був надзвичайно гарний собою, було дуже важко не піддатися чарівності. У результаті я не могла зосередитись на навчанні. Оцінки швидко поповзли вниз. Але це було далеко не найгіршим, найгіршим було те, що в результаті наших стосунків я заваrітніла. Коли про це дізнався Сергій, він одразу мене поkинув, він дуже злякався відповідальності. Своїм батькам я довго боя лася розповісти, боя лася їхньої реакції, але в результаті мама сама про все здогадалася,
коли знайшла використаний тест для ваrітності у смітнику. Батьки були в жаху від цього. -Ти що зовсім дурна чи що? Як ти могла таке припустити? На мене рівно півгодини просто кричали, а потім оголосили, що не мають наміру терпіти таку ганьбу і вказали на двері. -Мамо, куди ж я піду? – nлакала я. -Куди хочеш. Її погляд був холодний. Я пішла з дому, не бачачи дороги через сльо зи. Був один вихід – поїхати до бабусі. Був страх, що й бабуся мене не прийме, але він був марний. Бабуся мене обійняла і пригорнула до себе. -Не переживай все буде добре.
У результаті я залишилася жити у селі. У мене з’явився син Остап. Бабуся допомагала мені його доглядати. Я була їй за все безмежно вдячна. Батьки після вищеописаних подій так і не спробували зв’язатися зі мною. І ось Остапу вже десять років. Ми все ще живемо в бабусиному будинку, вона нам його заповідала. На жаль, три роки тому її не стало. Нещодавно мені зателефонувала мама. Цей дзвінок був дуже несподіваним, вона говорила , як ні в чому не бувало, цікавилася нашим життям та онуком, просила про зустріч. Але я не маю наміру їх прощати і відновлювати спілкування з батьками.