»Ти з себе нічого не уявляєш. Що ти могла мені дати?” – заявив у су ді чоловік, який 6 років жив на кошти дружини

ВСЕ ОСТАЛЬНОЕ

Марина з донькою переїхала до кімнати у гуртожитку, яку виділила їм міська адміністрація. І їй і дочці не хотілося залишати орендовану квартиру, де вони так довго жили з родиною. Та й складно було Марині пояснити дочці, чому вони переїжджають ще й без тата. А у спілкуванні з дочкою не можна було використовувати слова «зра да», «борrи» та «нова сім’я». Марина зібрала всі їхні речі, які умістилися лише у три сумки. Важко уявити сім’ю, яка за десять років спільного життя нічого не нажила. Але не було нічого дивного, адже перші шість років працювала лише Марина. Чоловік ніяк не знаходив роботу: то зарплата маленька, то поганий колектив, то робота нецікава. Марина все заспокоювала себе: «Так, він складна людина, але дуже талановита. Нічого, я потерплю, скоро ми заживемо». Але незабаром сталося інше. Марина заваrітніла. ЇЇ було 27, і родичі вже довгий час чекали від неї таких новин, і чоловік дуже хотів дітей.

Але дівчина боя лася, адже вона була єдиним годувальником сім’ї, як їй піти у декрет. «Скоро нас буде троє, чоловік точно проявить активність» — думала вона. І свекруха не була рада цій новині, адже молода родина не мала своєї квартири. — Вони точно переїдуть до мене. Мені доведеться займатися дитиною, адже їм нема де жити, і вони нічого не вміють. Марині було прикро почути таке. Щоправда, у них не було квартири, але ж Марина з 16 років була незалежною. Тому вона вирішила, що переїжджати до свекрухи не можна. Віднесла всі свої золоті прикраси до ломбарду, а їх було лише чотири, і заплатила за квартиру. Хоч як не дивно, чоловік Марини знайшов собі роботу. Щоб його підтримати Марина взяла весь побут на себе, стала ночами віддалено працювати. За три роки вона перетворилася на зав’ялу стареньку.

Безсонні ночі відбилися на її зовнішності та поведінці. Вона стала дратівливою та нер вовою. Незабаром Марині зателефонували з контори мікропозик і повідомили, що її чоловік має борги. А той каявся і божився, що потрапив у погану ситуацію, тому він пропадав і не приходив додому ночами, і тому брав кредит. Марина продала єдине, що мала, батьківський будинок у глухому селі і погасила його борrи. Але ситуація ще раз повторилася. І незабаром чоловік прийшов до Марини зі славами: «я йду». Він почав збирати свої речі і до хати под’їхала іномарка. Водила її літня жінка в дорогих шмотках. Вона дивилася на їхній тісний дворик так само гидливо, як і на Марину в суді, прийшла туди підтримати свого коханця, а той заявив Марині: — Ти з себе нічого не уявляєш! Що ти могла дати мені? Марина не стала впадати у відчай, але ночами по її щоці тихо текли сльо зи. «Життя продовжується з чоловіком чи без нього».