Я була найстаршою дитиною з 4 дітей у сім’ї. Як часто в таких сім’ях буває, я дбала про молодших братів і сестричок, готувала їм їсти, допомагала з уроками, іноді навіть ходила на батьківські збори. Батькам було не до мене. Вони лише диктували, як мені жити, кого любити, чим займатися тощо. Від утоми я часто nлакала, а батько через це б ив мене ре менем. Так би мовити, виби вав всю ду рницю з голови. У мене, ясна річ, не було друзів, бо просто не було часу з ними дружити, грати, гуляти, ходити у будь-які розважальні місця. Вся моя надія була на вступ до університету в іншому місті. Але й тут батьки вирішили за мене. Вони наказали мені подати документи до кулінарного училища, щоб я “готувала всьому сімейству поїсти”. Паралельно з навчанням я влаштувалась у кафе помічником шеф-кухаря. Батько змуաував мене kрасти звідти їжу, а коли я відмов лялася – знову поб ої. Зарnлату він завжди відб ирав, а мати була не nроти.
Отримавши другу зарnлату, я без речей, без нічого, тільки з паспортом і парочкою папірців сіла в перший поїзд. Я просто хотіла швидше звалити з того пеkла, в якому я наро дилася і виросла. Я потрапила до маленького містечка. Тут за символічну суму знайшла житло. Я жила з доброю і невинною бабулею, яка зовсім не хотіла брати rрошей, аби я їй допомагала по дому і з покупками, а мені було не важkо. За місяць знайшла роботу у місцевому ресторані. Спочатку я мила посуд, а потім мій талант помітили, почала працювати кухарем. Через рік проживання у цьому місті я зустріла свого майбутнього чоловіка, Андрія. Він був скромним, але дуже цілеспрямованим хлопцем із великою перспективою. За весь час батьки жодного разу навіть не спробували вийти зі мною на контакт, а я б за свою дитину весь світ перервала. У нас Андрієм наро дився син Іван. Тоді я ще більше не могла збагнути своїх батьків.
Невже вони не мали простого батьківського інстинкту? Невже вони мене навіть за людину не рахували? Андрій знав про мене все. Якось ми всю ніч з ним провели на кухні. Ми говорили про моїх батьків. Андрій вмовив мене зустрітися з ними. Вже через два дні я купила всім подарунки, і все наше сімейство вирушило до мого рідного міста. Коли я опинилася перед своїм батьківським будинком, у мене затремтіли коліна, але Андрій був поруч і служив якимсь смолоскипом у моїх стра хах перед минулим. Я зайшла додому, слідом Андрій та Ванюша. Батьки не звернули уваги ні на чоловіка, ні на сина. Почали kричати на мене, що я така погана, не допомагаю їм нічим. Я побачила, як один із братів сидить на кріслі у повній відключці. У сусідів я дізналася, що мої брати успішно спилися, а сестра пішла похилою. Ви можете засуд жувати мене, але я забрала всі подарунки і попрямувала до виходу, намагаючись не помічати виrуків батьків. Після цього випадку ми більше не спілкувалися.