Я працювала медсе строю, коли вперше побачила Павла в ліkарні. Він для роботи проходив мед. огляд. Потім він почекав, поки в мене закінчиться зміна, стояла вже з квітами біля ліkарні. І так було щоразу після роботи. Стали зустрічатись. Але я одразу сказала Павлу, що я йому не пара, бо маю вже двох доньок. Одній 6 років, другій – 5. Я зі своїм чоловіком давно розлу чилася і не спілкуюся після цього. Але Павло сказав, що дуже любить дітей. Це його не зляkало. Дівчата теж прив’язалися до нього: Павло постійно приділяв їм багато уваги, купував подарунки, радував своїм приходом. Після весілля ми переїхали до нього.
У Павла була велика трішка. -В одній кімнаті ми будемо з тобою, в другій дівчинки, а в третій наш син. Павло просто мріяв про сина, і за рік я наро дила йому Микиту. Після його народ ження Павло став таким щасливим: таким я його не бачила ніколи. Після роботи він поспішав додому, щоби провести цей час з дитиною. Павло мені дуже допомагав, доки я була в деkреті. Можна сказати, що ми мали дуже щасливу сім’ю. Тільки потім з дорослішанням Микити я помітила, що Павло віддалився від моїх дочок. Адже вони його як батька стали сприймати. То Павло почав просити відправити їх на літо до бабусі, щоб улітку вдома були ми втрьох із Микитою. -На Новий рік я відклала гроші дітям на подарунки. Усім порівну.
Старшій купимо набір художника, молодшої ляльки з колекції. А Микиті знову машинку. -До грошей Микити додай більше, від мене. -Чому … ми ж домовилися, що на дітей будемо порівну витрачати гроші. -Бо Микита мій син, невже я права не маю сина свого побалувати, тим більше він найменший? Я вже не знаю, що робити. Мені nрикро за моїх доньок. А Павло каже, що він грошима забезпечує, живемо ми в нього, і не розуміє моїх причіпок. Мама теж каже мені, що Паша все правильно робить, і він добрий чоловік і батько. А те, що став меншим донькам моїм уваги приділяти – так він взагалі не зобов’язаний. Тільки мені не спокійно від цієї думки.