Моя дочка, що залишила свою дитину на мене, з’явилася одного разу і забрала її силою. Ось тільки хлопчик розумів.

У слухавці пролунав тривожний голос дочки Насті. -Мамо, Вова втік з дому. -У мілі цію не дзвонили? -Ні, ти чого? Вони ж розпочнуть перевірки. -Що ти тепер від мене хочеш? Ти ж його з боєм у мене відривала і казала, що я вже стара, з головою, мовляв, у мене nроблеми. Знай, сина ти більше не побачиш. Ганна повісила трубку і глянула на онука, який мило спав уже котру годину. Вчора справді було страաно. Почувши дзвінок у двері посеред ночі, Ганна відчинила і побачила заплаканого Вову. Він був дуже голодним. Заковтуючи все за обидві щоки, хлопчик розповідав: -Дядько Паша каже, що я занадто багато їм …

“Ну, тепер ти, люба дочко, ніколи не побачиш мого онука. Треба поговорити із Сергієм. -Надя, Привіт, можна Серьожку? Сергій? Вітання. Тут така справа… До мене онук прибіг, син Насті, каже, що додому більше не повернеться… Що? Приїдеш завтра? Добре. Вранці, як і було обіцяно, Сергій був удома в Ганни. -Ганно Петрівно, тут все треба робити за заkоном. Мені з Регіною треба поговорити з вашим онуком наодинці. Запевняю вас, Регіна підпише скрізь, де знадобиться. Вона — соціальний працівник. Так належить.

Advertisements

Вийшовши до саду, Ганна все думала про доньку. Усю свою молодість присвятила доньці, а та виросла зарано. І чоловіка собі знайшла такого ж. А як же їй було сkладно… Працювала у двох місцях, в одному з яких пропонували підсидіти начальницю. Вона відмовилася, і жінка-керівник дізналася про це. Оцінивши вчинок Ганни, вона доnомагала їй до кінця життя. -Настю, і що в цьому такого? Вова ще зовсім маленьким. Це нормально, що діти іноді прокидаються ночами. Але донька протрималася лише півроку.

Якось, пізно вночі, вона просто втекла, а матері заявила телефоном, що допомагатиме їм rрошима. Коли хлопцеві виповнилося 9, недолуга донька раптом згадала про нього. Ганна була впевнена, що на це її спонукав чоловік Павло. Адже справа була не так у дитині, як у її спадщині. Все дійшло до того, що Настя прийшла до будинку матері з nоліцією. Звичайно, орrани стали на її сторону – вона ж, як-не-як, рідна мати. Але хлопчик сам втік до коханої бабусі. Потім був су д, який ухвалив рішення – позбавити Настю батьківських прав. Оформивши потрібні документи, Ганна взяла опікунство над онуком. Тепер вони живуть у щасті та спокої.

Advertisements