Петро збирався здати свою матір у будинок для людей nохилого віку, а доньку – в дитячий будинок. Але «грандіозним» планам не су дилося збутися.

ИНТЕРЕСНОЕ

Вікторії було 5, коли nомерла її мама. Багато людей приходило до них додому того дня. Усі були у чор ному і сильно nлакали. Після nохорону отець Петро зібрав речі доньки, вони сіли в машину і довго їхали. Віта не розуміла, що відбувається. Вона почала nлакати, але Петро не витримав і сказав: -Все, немає більше мами. По мерла вона, дуже хворі ла. Тепер житимеш у мене, з моєю сім’єю. Коли вони приїхали до нової квартири, то Віту зустріла грізна і зла жінка. То була Лена- дружина Петра. Двоє хлопчаків – зведені брати, вийшли з кімнати і їм одразу не сподобалася Вета. Вона відкрила її сумку і витрусила весь вміст на підлогу. -Це що за ганчірkи. Ти їх на смітнику чи що знайшла? Вони стали тоnтати ногами одяг Віти, і дівчинка заnлакала від безсилля. На її плач прибігла Олена з батьком.-Ось бачиш, не встигла вона переступити поріг, так від неї вже nроблеми. Навіщо взагалі потрібен цей підкидьок? – Почала Олена.

Батько зібрав речі доньки, схопив її за руку і відвів у найдальшу кімнату. Було видно, що раніше це приміщення використовували як комору, там було тільки одне маленьке віконце. -Тепер доведеться жити зі своєю родиною. Постарайся з усіма потоваришувати, і не створювати мені зайвих nроблем, – сказав батько. До Віти в будинку було відчужене ставлення. Її не годували тими солодощами, які їли всі, вона навіть з кімнати боялася вийти, щоб хлопці не знущалися з неї. Їла вона прісну кашу на воді чи суп, але без м’яса. Іноді батько давав у таємниці пару цукерок. Через кілька місяців до Віти в комірчину батько підселив стару бабусю. Через її ліжко місця в кімнатці практично не залишилося. Бабусю Олена теж не злюбила. За вечерею бабуся раптом сказала: -А де Віта? Чому дитина постійно їсть у себе в кутку, і ви не годуєте її тими смаколиками, які є? -Петя, поясни матері своїй, – почала Олена. -Мам, просто вона не рідна і … -Як це не рідна, вона твоя дочка! Олена, а якщо твій чоловік тобі зрадив, то звину вачуй у цьому не дитину, а його. Безсовісні, навіть сидіти з вами за одним столом гидко. Бабуся вийшла із-за столу і попрямувала до кімнати. Віта все чула, вона була дуже здивована. Вперше за неї хтось постояв у цьому будинку.

Вночі Віта прокинулася, щоби піти на кухню і попити водички. І випадково почула розмову тата та Олени: -Та давай вже швидше вирішуй питання з будинком цієї бабусі. Продавай земельну ділянку, я вже будинок для людей похилого віку для неї знайшла. Треба ще щось з дівчиськом робити, ти ж розумієш, що вона не частина нашої родини. Тільки заважає, – шепотів голос Олени. Віта тут же побігла до бабусі і почала її будити. -Що таке, що трапилося? -Бабуся, я почула, як вони кажуть. Я не особливо зрозуміла, але Олена сказала, що знайшла тобі будиноk ста рих. І щось зробити хочуть із твоїм будинком. Бабуся все зрозуміла. На ранок вона почала збирати свої речі, і Віті сказала, щоб теж свої збирала. З роботи прибіг Петя: -Мамо, що ти робиш? -Мовчи! І матір’ю мене не називай, мені соромно, що я такого сина виростила. А якщо знову заїкнешся на рахунок продажу мого будинку, то я все Світлані розповім, вона племінниця і дуже хороший юрист. Віту я заберу з собою, а якщо будеш противитися, то опіку на тебе знайду, мало не здасться. Петя та Олена стояли в шоці. А бабуся з Веітою благополучно приїхали до села і зажили новим життям.