Чоловік зібрав речі та пішов з дому. Обіцяв повернутись, тільки якщо я вижену свою маму.

З дитинства і до заміжжя я ніколи не бачила свароk у сім’ї. Між моїми батьками, звичайно, легкі розбіжності були, але вони вміли йти на компроміси, і все вирішувалося миттєво. Я це до того, що ще в дитинстві, побачивши у своєму будинку такий приклад, я дізналася про таємницю сімейної ідилії – взаємодопомогу та взаєморозуміння під легким соусом із суміші компромісів, щирості та довіри. Це дуже позначилося на моєму сімейному житті. Ми з чоловіком ніколи не сва рилися. У нас все йшло, як по маслу. Але лихо прийшло, звідки не чекали. Мій тато працював шахтарем. Всупереч думці, що склалася, rрошей у нас було не навалом, так що і після пенсійного віку батько залишився на роботі.

Шахта бере своє. У тата з часом виникли nроблеми зі здо ров’ям. Рік тому його не стало. Мама так важко це переносила, що я вирішила забрати її до себе, зі страхом, що інакше я і її втрачу. Тут я наголошу, що чоловік і мама ніколи один з одним не ладнали. Вони не могли порозумітися і все. Не знаю, звідки, але в них з’явилася якась ворожнеча з часом, яка посилилася з переїздом мами до нас. Мама намагалася не втручатися у наші справи.Спочатку вона взагалі не розмовляла. Цілий день, сидячи на табуретці на кухні, дивилася в одну точку, а на обличчі спочатку був бі ль, а потім і зовсім не було жодних емоцій. Через півроку мама почала відходити від того, що трапилося. Вона хоча б розмовляти почала. Це мене шалено тішило, адже я була єдиною дитиною, крім мами в мене не було сім’ї, я б не пережила, якби і з нею щось трапилося. Коли мама потихеньку поверталася до життя, я не відправила її одразу до себе. Вирішила, що вона не заважає і може з нами ще пожити, ну щоб напевно. Чоловік щодня влаштовував нові сцени.

Іноді мені здавалося, що він дуже упереджено ставиться до мами. Що б там не було, я була між двома вогнями. Один день нер ви чоловіка здали, він зібрав рюкзак і поїхав до матері. А що я? Я подумала, що йому потрібен відпочинок. Відпочине трохи, гадаю, і повернеться. Його не було два дні, три, чотири… За тиждень я зателефонувала йому. – Виженеш маму з нашого будинку – приїду. Мені не дуже, знаєш, хочеться жити з тещею, – сказав чоловік по телефону. Я люблю свого чоловіка, не хочу з ним розлучитися через таку дрібницю. Але й свою маму я люблю анітрохи не менше, тож я і її вигнати не можу. Коротше, я не знаю, як мені бути і що робити. Двоє моїх найрідніших людей поставили мені ультиматум.