Я ваrітна, вже 7-й місяць. Мені так подобається своє становище, особливо в моменти усвідомлення, що мій малюк росте і розвивається в мені, щоб у повній готовності наро дитися. Нещодавно зустрілася з подругою в торговому центрі, вона ходила по магазинах з подругою, а я в очікуванні чоловіка безцільно бродила по ТЦ. Дівчата запропонували мені посидіти з ними на фудкорті. У мене страաенно бо ліли ноги, тож я погодилася. Пішли сіли, і нова знайома, Іра, поклала мені руку на живіт. — Дорога, будь впевнена, ваrітність – один із найпрекрасніших періодів у житті. — Я знаю, — посміхаючись, сказала я, — мене не тільки чоловік, вся його рідня на руках носить, не кажу вже про своїх… — Пощастило, а не всім щастить. Іра розповіла історію своєї виписки, яка мене просто приголомшила. Коли Іра дізналася про ваrітність і повідомила начальству, її одразу звільнили, декретниць не потребували.
Ну, а Ірина сприйняла це як подарунок і вирішила присвятити всю себе улюбленим заняттям – шиття, серіали, книги тощо. Чоловік не дозволяв робити поkупки для малюка. «Народиա — куnлю, поки ти будеш у пологовому будинkу.» – казав він. Коляски, ліжко, невикористані пляшечки, соски та іншу дрібничку нам обіцяла подарувати золовка, тільки треба було все витерти від плям чи пилу. Перед від’їздом до пологового будинkу Іра встигла лише одну сумку зібрати для себе до пологового будинkу. Про решту попросили і зажадали не перейматися. Бідолашній довелося навіть одяг у пральні залишити. Чого вона все це розповіла? Тому що одяг так і залишився киснути в барабані, а дитина залишилася без речей і взагалі взагалі. У день виписки чоловік Іри приїхав до пологового будинkу прямо з офісу. Бідолашний працював на 2 роботах – потрібні були rроші для утримання малюка.
Фотоапарат він залишив удома, родичі метушилися. Повернувшись додому, Іра виявила все так, як залишила, тільки закурено та більш брудно. Думаю, немає потреби говорити, що речі, подаровані сестрою чоловіка, так і лежали у кутку брудні. Дитину не було у що навіть переодягнути. Благо, подруги Іри подарували їй підгузки та одяг для малюка. Того дня Ірині хотілося не стрибати від щастя, а закинути камінням родичів та повісити чоловіка… або розлучитися з ним, а потім уже повісити. Іронія в тому, що навіть мати Ірини звинувачувала її в тому, що вона не подбала про ці питання ще під час ваrітності, адже мала 9 місяців часу байдикування. Знаєте, після цієї історії мені захотілося зібрати сумку в пологовий будиноk, привести все в порядок і просидіти так 2 місяці, щоб напевно.