Я доrлядала свою сусідку протягом тривалого часу, але після одного її вчинку вирішила припинити з нею спілкування

ВСЕ ОСТАЛЬНОЕ

Маю сусідку, бабусю Одарку. Минулого року це влітку було, вона захво ріла, а діти її живуть у місті, далеко від нас. Донька тільки наро дила дитину, тож відвідувати матір часто не могла, вона рідко у неї з’являлася. І до себе забрати теж не виходило, адже вони мешкають в однокімнатній квартирі з двома дітьми, їм самим там нелегко і це зрозуміло. Бабуся Одарка майже кожного дня мене кликала через паркан, вона часто просила, щоб я їй купила хліба, сходила в аnтеку, принесла води чи ще чогось. Хоча в мене і свого господарства вистачало, та й у самої дитина ще зовсім мала, але я не могла відмо вити старій жінці жодного разу. Якось бабуся зах воріла. Доrлядала я свою сусідку 2 тижні, все робила для неї, щоб вона мене не попросила, приносила навіть свою їжу з дому, щоб там не готувати.

Бабусі стало краще. Після того вона ніби стала ближчою до мене, завжди поговорить зі мною про щось, щось запитає, цікавиться моїм життям. А потім до неї приїхала її рідна дочка із родиною з міста, покликали мого синочка гуляти. Ігор побіг грати із задоволенням із дітками до сусідів. А за дві години повернувся сум ним. Але нічого мені не розповідав. Я сама побачила, що дитина без настрою і почала розпитувати. Виявляється, бабуся Одарка того дня назбирала полуниці та малини, пригощала свою доньку з родиною, онуків пригощала, вони обідали саме тоді за столом, а мого синочка до столу навіть і покликали, жодної ягідки не дали. Більше я сина до бабусі Одарки його не пускала. Тоді донька у моєї сусідки гостювала майже тиждень. Саме тоді вони організували мамин порося, смажили свіжину, а мені бабуся ні шматочка сала навіть не дала, нічим не поділилася за весь цей час.

Але потім дочка поїхала вранці додому в місто, напакувала повні сумки гостинців із села, а бабуся Одарка покликала мене вже ввечері до себе, почала просити, щоб я пішла в магазин і купила їй олії, бо в неї ні грама олії немає і жодної ложки цукру у будинку. Я сказала, що вже вечір, я втомилася і в магазин не піду, а про олію треба було доньці сказати, тоді як вона полуницю їла. Я пояснила, що мені вдома роботи вистачає, більше я доrлядати її не буду. З того часу бабуся Одарка навіть не вітається зі мною. Я на неї не обра жаюся, вона стареньkа людина, але бути безплатною служни цею теж не хочу, тим більше, коли цього зовсім ніхто не цінує, а сприймає як нале жне.