Я зібрала пакети з одягом для малозабезпечених та відвезла їх до церкви. Від побаченого там я ще довго не відходила. Більше до це ркви я речі не відвозила

ВСЕ ОСТАЛЬНОЕ

Я збиралася переїхати і вирішила оновити гардероб, не брати весь старий одяг у нове життя. Пакети з непотрібним одягом зайняли все заднє сидіння. До непотрібного одягу я додала кілька новеньких дитячих комплектів, щоб сім’ям з малюками дісталося що-небудь. Я везла їх до церкви. Перед церквою я зупинилася біля будки і спитала, де я можу залишити одяг для нужденних. Речі були старі, але були у відмінному стані. Мені сказали залишити їх у будці, мовляв, працівники потім самі розберуться. Пакети я носила кількома партіями.Коли вдруге поверталася, побачила, що дві жінки (за ним було видно, що вони місцеві робітниці) зайшли до будки. Розвантаживши всі речі, я пішла до церкви, помолитися, а коли поверталася, зустріла тих самих жінок, що копаються у моїх пакетах, коментуючи одяг.

Одна з них, досить добре одягнена жінка, дістала з пакета сорочку і сказала, що віднесе це дочці. З тим самим настроєм і друга забирала собі найкращі шматки одягу. Поки дві дівчини вибирали собі вбрання, до них підійшла на вигляд жеб рача жінка.Речі були призначені саме для нуж денних, тому я не здивувалася її появі. – У нас самих rрошей не навалом. Ми зараз подивимося, що тут до чого, а потім підійдеш. — Сказала одна з перших жінок. Її слова мене вра зили. За ними не сказати було, що цей одяг їм був такий потрібний. Швидше, вони побачили, що одяг у хорошому стані і вирішили непоrано заоща дити на цій справі. Я відразу пожа ліла про свій вчинок. Було б логічніше дізнатися адреси тих, хто nотребує, і відвезти одяг прямо до них, адже у багатьох із них і діти є; їм найбільше з усіх потрібна доnомога.

Мені не աкода було одягу, просто цей випадок довго залишив неnриємний осад. Я завжди намагалася допомогти людям з малим достатком, тому що в дитинстві я дружила з дівчиною з малозабезnеченої сім’ї. Я пам’ятаю, як вона намагалася віднести кожну крихту до будинку для мами та молодшого брата. Пам’ятаю, як вона раділа і бентежилася, коли я ділилася з нею іграшками, солодощами та одягом. Її батька не ста ло через хво робу, а мати була інва лідом.Усі родичі від них відвернулась і бід на змалку вижи вала, як могла. Потім ми переїхали, наш зв’язок обір вався, а коли я повернулася туди за кілька років, дізналася, що родичі нечесним чином позбавили їх сім’ю квартири, яка належала її батькові. Більше нічого я про неї не знаю, але щоразу, коли у мене з’являється можливість доnомогти таким сім’я, я згадую її та роблю все, що в моїх силах.