Я завжди жила з бабусею.Вона ж мене й виховала. Мама мене рано наро дила, їй було 20 і її рано не стало. Батька я ніколи не бачила і ніколи не знала про нього нічого: у графі батьківства у мене прочерк. Бабуся про нього ніколи не розповідала. Я жила з бабусею та її сином: він мене старший на 8 років. Якось так склалося, що стосунки у мене одразу не задалися з ним: він мене впритул не помічав. У 26 років дядько мій вирішив одружитися. Дівчина одразу не сподобалася бабусі. Вона була старша за дядька на 9 років, і у неї було двоє дітей. Бабуся скільки йому не забороняла, але зупинити не змогла.
Розсварившися з бабусею, дядько залишив ключі на порозі і виписався з квартири; ми довго про нього нічого не чули. Незабаром я вступила до інституту. Навчалася та підробляла, допомагала бабусі. Далі я вже переїхала до маминої квартири, стала облаштовувати її під собі. Паралельно працювала, оплачувала бабусі всі рахунки, купувала її продукти, загалом – не залишала її одну. Бабуся переживала за свого сина. Цікавилася у таємниці, де він і що з ним. Все було гаразд. Коли дядькові виповнилося 40, він повернувся додому з тією ж валізою, з якою йшов.
Бабуся, звісно, приймала сіна. У дядька не було своїх дітей, він виховував чужих. Діти виросли, більше їм тато не потрібний був. Ніні дядько живе у бабусі; він, звичайно, наглядає за нею. Але n’є. Зі мною в нього так і не склалися стосунки; ла ється зі мною з приводу і без. Зупинити його обра зи дуже сkладно. Наразі квартира бабусі записана на мене. Якщо бабуся не поділить квартиру на двох, то вона так і залишиться у моїй власності. Не знаю, як вчинити. Щодня чую лише обра зи. Невже поділити все та поїхати?