Коли після наро дження малюка, я відмовила чоловікові полежати разом і подивитися кіно, він такий сkандал влаштував, що трохи до розлу чення не дійшло

Два роки ми зустрічалися, поки зважилися на весілля. Потім ще два роки облаштовували гніздечко, поки зважилися наро дити. Звістка про те, що незабаром стане татом, привела чоловіка в захват. Наро дила я нормально. Чоловік світився від щастя, коли забирав нас із малюком. Вдома він спочатку допомагав мені з дитиною. Потім став потихеньку відливати. Я розуміла, що після роботи він утомлюється, тому сил на дитину вже не вистачає. Тому й не наполягала на догляді за дитиною. Але незабаром чоловік «впав у дитинство».

То просить кіно разом із ним подивитися, то просто полежати поряд, то чай один пити не хоче. І коли я відмовлялася, він обра жався. Та я б сама, із задоволенням і кіно по телевізору подивилася, і повалялася на дивані. Але у мене дитина. Я живу так, як зручно нашому малюкові. Чоловік обра жався. Не розмовляв зі мною. Деколи по кілька днів. А одного разу його обра зи вилилися у сkандал. — Ти мене іrноруєш, не звертаєш на мене уваги. Таке враження, що ти є, є наша дитина, а мене в цьому будинку немає. Ти постійно відштовхуєш мене, — сер дився чоловік.

— Не вигадуй. Ніхто тебе не іrнорує. Але погодься, що я не можу за першим покликом бігти до тебе. Малюк вимагає турботи щохвилини. Я, звичайно, можу йому сказати «малюк, полеж тихенько, поки я з татом кіно подивлюся», але він не зрозуміє, — намагалася пояснити обставини, що склалися. — У мене таке почуття, що я зайвий у квартирі. Проживаємо поряд, як сусіди у комуналці. У тебе свої nроблеми, у мене свої. Ти віддалилася від мене, — твердив чоловік. Як переконати чоловіка, що він, як і раніше, дорогий мені? Не уявляю. Порадилася із мамою. Вона втішає – це тимчасово, пройде. Але чи маємо цей час?