Я придбала собі робот-пилосос та посудомийку на кухню. Давно хотіла це зробити. Тому збирала на них. Чомусь, дізнавшись про це, народ вирішив, що я ледар і транжир. Дозвольте, будь я ледаркою і марнотратом, я б не змогла заробити і куnити цю дороrу техніку. Ось покажіть мені людину, яка любить вбиратися і мити посуд. Ніхто не любить. Але полегшувати собі життя також мало хто прагне. Тому і посудомийна машина вважається зайвою розкішшю.
Наприклад, телевізор розміром з пів стіни коштує стільки ж. Але розкішшю не вважається. Хоча від посудомийки хоч користь є, а від телевізора, крім полоскання мізків, ніякої користі. Мама теж влаштувала мені догану: «Ти завжди лінива була». Сама витрачає всю суботу на прибирання квартири, потім тиждень охає і вимагає співати собі осанну, вихваляючи її трудові подвиги. А я на прибирання витрачаю на тиждень від сили кілька годин. Ну і раз на місяць, тільки мамі про це не говоріть, інакше вона лусне від злості, викликаю прибиральниць, які наводять блиск у моїй квартирі.
Ну а ті «чеснотні громадяни, що засуджують мене за дороrі поkупки, і нарікають, мовляв, гроші можна було витратити на благодійність? Чому вони самі, замість витрачати rроші на курортах, не віддадуть їх жебракам? А самі не проведуть відпустку гуляючи по місту?І взагалі, хто їм дав право рахувати чужі rроші? Я дійшла висновку, що десь на підсвідомому рівні в мозку нашого населення вбита догма — існувати, долаючи проблеми. І якщо хтось порушує цю догму, то вона неправильна людина. Значить ця людина заслуговує на те, щоб його ім’я схиляли на всі лади. На дворі двадцять перше століття. Прогрес дійшов «небачених чудес». Використовуйте результати досягнень науки і техніки. Не хочете? Тоді не скаржтеся, на важке життя, на прибирання та готування.