Стою в черзі в ап теці.Поперед мене двоє людей: не по сезону одягнена бабуся і молода мати. Бабуся підходить до віконця, простягає рецепт і каже: «донечко, мені тільки перші лі ки.»

ВСЕ ОСТАЛЬНОЕ

Стою в черзі в ап теці. Поперед мене двоє людей: не по сезону одягнена бабуся і молода мати, що прогинається під вагою дитини на руках. Бабуся підходить до віконця, простягає рецепт і каже: «Донечко, мені тільки верхні лі ки, a то y мене грошиків боюся не вистачить». Ап текарка знаходить лі ки і каже — з вас стільки-то. Літня жінка погано слухають пальцями копається в пошарпаному гаманці, дістає останні монетки і тут виявляється, що їй не вистачає кілька гривень, щоб отримати лі ки. Ап текарка відводить очі, забирає блістер і переходить до обслуговування молодої матусі.Бідна жінка відходить до вікна і зі сльо зами на очах намагається укласти свої гроші назад в гаманець.

В той момент я більше не могла ні про що думати, крім того, що я повинна допомогти цій людині. Я підійшла і запропонувала свою допомогу. Спочатку бабуся не повірила. Вона дивилася на мене як на іншопланетянку. Очі її все моргали і сль оза, майже досягла підборіддя, раптом завм ерла. Потім, мабуть, до її свідомості все-таки дійшла думка, що їй пропонують безоплатну допомогу, і вона вхопилася за мою руку так, ніби я намагалася втекти. Її чіпкі пальчики кліщами вп’ялися в мою руку, так, що навіть стало бол яче.Мені ще тоді подумалося, що так ймовірно хапаються за останню надію. Ми підійшли до віконця, бабуся знову простягнула рецепт. Тільки тепер вже сказала я: «Все по списку, будь ласка».

Тут я знову на собі випробувала погляд як на інопланетянина — тільки вже з боку ап текарки. В кінці я додала список потрібних мені лі ків, за якими сама прийшла в ап теку, a то мало не забула в пориві ентуз іазму. Коли ми виходили з бабусею з ап теки, вона тільки те й твердила:«Спаси тебе Б о г, донечка». Я засунула їй в кулачок двісті гривень, але вона відмовлялася і намагалася піти. З го рем навпіл вдалося переконати бабусю, що це робиться від щирого серця. Коли я проводжала поглядом її повільно шаркающую фігуру, то мені раптом чомусь так стало соромно. Неначе це особисто я була винна, що наші старі не можуть собі купити елементарних лі ків. З того часу я особливо трепетно ставлюся до людей похилого віку в магазинах, ап теках, або які просять милостиню.