Мій батько завжди був десnотом і самодуром. Ще школяркою все коло моїх інтересів складалося з дому та школи. Ніяких тобі спортивних секцій, ніяких гуртків, ніяких посиденьок з друзями і подружками. Все, крім будинку і школи було під забороною. Тому школа, де я могла спілкуватися зі своїми однолітками, стала моєю віддушиною.Мама пішла в ін ший світ, коли мені виповнилося вісімнадцять років. Мені треба було тоді ризикнути, піти в а-банk і порвати з будинком і батьком. Але я сподівалася, що все налагодиться. Вірила, що батько завжди, якщо вже не надією, то опорою точно буде.
Як недавно з’ясувалося, дуже даремно вірила в це.Навіть зараз, коли я далеко не школярка, батько тяжіє наді мною. По хвилинах стежить за моїм графіком. Робота-дім. Ні хвилини особистого часу. Через нього я не можу налагодити своє особисте життя.Він вже три місяці прикутий до ліжка. Залишити його в такому безnорадному стані я не маю морального права. А він, в черговий раз, показав своє самодурство. Заnовів будинок своїй сестрі. А мене залишив без нічого. Дізнавшись про це, я йому сказала, що раз він заповів будинок сестрі, то (К/В) нехай вона і доглядає за ним.
На що він мені відповів: «Або ти зараз залишаєш мій будинок, або доглядаєш за мною до моїх останніх днів». Я залишилася.Моя тітка, зі своїми трьома дітьми, живе в будинку свого kолишнього чоловіка. Той має право в будь-який момент прогнати їх і залишити без житла. Але ж діти у неї не маленькі. Старший син мій одноліток. Яка-ніяка, але підтримка у тітки є.А я?! А у мене?! Нікого. Навіть хлопця завести не можу. А тепер і сама живу в рідному домі на пташиних правах.Адже коли господинею в будинку стане моя тітка, то я навіть кута придбати собі не зможу. Чому батько зі мною так вчинив? Що мені робити? Ніяк не можу знайти відповіді на ці питання.