У моєї дочки Вікі вже вік такий, що давно пора народжувати. Все ж, 35 років, ще трохи — і буде вже пізно. Та й зараз може бути проблематично. Я завжди помічала, що Віка любить дітей, від своїх племінників не відходить. І вирішила безпосередньо запитати, чому ж своїх досі ще немає. — Віка, час-то йде. А ти постійно працюєш, а про дітей коли вже подумаєш? — Мамо, я думаю постійно … просто розумію, що якщо я піду в декрет, то ми на зарплату чоловіка не протягнемо. — А що Вітя так мало отримує? — Ну як сказати… можна запевнити, що я отримую в два рази більше.
А якщо я перестану працювати, то доведеться на одній каші сидіти. — Так нехай Вітя теж задумається, нехай роботу змінить, більше старається. — Але йому і на цій роботі добре, він міняти не хоче. Як добре зять влаштувався. Дружина у нього більше заробляє, через це не може нормально дитину завести, щоб фінансово незалежною бути. Та який же він чоловік, раз забезпечити нормально не може? А може Вітя просто знайшов хорошу відмовку, щоб насправді дитину з Вікою не заводити. Я вже запропонувала Віці, що зможу теж фінансово допомагати, якщо вона в декрет вийде, але дочка нічого і чути не хоче про це.
Віка у мене добре відучилася в університеті, завжди подавала високі надії. Так і сталося: вона влаштувалася в престижну фірму, тепер — помічниця директора. Може собі багато чого дозволити, навіть мене раз на рік обов’язково в санаторій на відпочинок відправляє. Я розумію, що їй буде незвично залишитися без основного заробітку на час декрету, але, а як ще вчинити — Я не уявляю. Вітя ж навіть не замислюється про це і спокійно продовжує отримувати свої копійки, в той час як його дружина є успішним працівником.