За весь час, який я у шлюбі, жодного разу не бачила свою свекруху серйозною. Вона безбашенна, у всьому шукає привід відсвяткувати. Досі любить повеселитися. І жодного разу я не пам’ятаю, щоб вона ухвалювала серйозне рішення. Вона настільки несерйозно ставилася до всього підліткового віку, адже народила мого чоловіка у 16 років. І ростила його одна. Встигла 3 рази вийти заміж і розлучитися, а зараз живе з одним уже 5 років, але у цивільному шлюбі. Зазвичай люди чомусь навчаються на своїх помилках, роблять хоч якісь висновки.
А моя родичка навіть не хоче про онуків подбати, і хоча б зрідка проводити з ними час, як це роблять усі бабусі на планеті. Але ні, їй її тусовки важливіші. Якось вона розкривала тему того, щоб переселитися до нас, але слава Богу, що мій чоловік адекватний і розумів, що якщо вона переїде до нас жити, то нам доведеться прийняти її «хахаля» та 3 кішок. А якось вона нас зовсім вивела з себе. Дзвонить і каже: -Привіт, рідна, я вже в дорозі. -У дорозі куди? — Ну, як куди? До вас, куди ще?
— Мамо, ми будемо пізно, бо з дітьми поїхали в кіно, а потім у дитячий розважальний центр їх маємо відвезти. -Ну, якщо так, то ще краще. Ви все ще ключ від квартири у поштовій скриньці зберігаєте? Я покличу своїх подруг на дівич-вечір. У вас завжди вдома знайдеться гарне винце – і квартирка у вас простора. Я не знала, що відповісти, і одразу ж розповіла чоловікові про наш діалог з нею. І попросила розібратися з цим, доки закінчиться наш сеанс. Ви уявляєте, у людей нахабство – друге щастя!v