Ми з моїм Толіком познайомилися в першому класі. Не змовившись, ми сіли за одну парту. З тих пір і не розлучалися жодного разу. У 19 ми вирішили одружитися. Багато хто був проти нашого рішення. Вони вважали, що 19 років – занадто ранній вік для шлюбу, але наша любов виявилася сильнішою. Нам зараз вже по 31, але ми любимо один одного так само, як і тоді за партою першого класу, навіть сильніше. У нас вже є 3 дітей: 2 дівчинки і 1 хлопчик. Ми так все і планували. У день весілля чоловік мені прямо сказав: — Роди мені багато-багато дітей, а я буду намагатися забезпечити вам краще життя. Ми зараз чекаємо четверту дитину, другого сина. Чоловік так і світиться від щастя. Він займає непогану посаду в одній компанії, так що діти ростуть в достатку, ми їм ні в чому не відмовляємо, даруємо все найякісніше і краще. Я пишу цю історію і думаю, як же нам з чоловіком пощастило.
Ми з ним все в цьому житті подужаємо. Єдина людина, яка не радіє нашим досягненням – свекруха. З появою кожної дитини відносини зі свекрухою у мене різко погіршуються. Вона щиро вважає, що я народжую дітей, щоб відкосити від роботи. Такою вона мене представляє своїм родичам, які, звичайно, її підтримують. *** — Люба, ти ж не забула, що ми сьогодні до моєї мами їдемо? Ти готова? — запитав чоловік, повернувшись з роботи. Я скромно кивнула. Я не горіла бажанням зустрітися зі свекрухою, але у неї був день народження, так що мені довелося скласти компанію чоловікові. Зустрівши мої привітання та побажання холодним поглядом, свекруха запросила нас до столу, де вже сиділи її родичі. — Ну, як я можу по-іншому до тебе ставитися? — свекруха говорила голосно, щоб її почула не тільки я, а й родичі, — ти дармоїдка. Сидиш на шиї чоловіка, ніжками базікаєш. Як встане одна дитина на ноги, так відразу другого народжуєш.
Ти за все життя хоч копійку заробляла? Поки я стояла зі сльозами на очах, чоловік обійняв мене, а потім почав одягати дітей. — Мам, що за слова? Це моя дружина і твої онуки. Як ти можеш про них так говорити? Ми зібралися і разом повернулися додому. Чоловік всю дорогу мене заспокоював. Він вважає, що у його мами є така травма: вона все життя виховувала єдиного сина одна, багато працювала, зі шкіри геть лізла, і тепер я ходжу перед нею вся така щаслива, кохана… загалом, я прийшла до висновку, що свекрусі просто завидно. — Потрібно придумати що-небудь. Чи не жити ж нам все життя в таких відносинах?! — сказала я чоловікові, і він мене обійняв. Як же це важливо мати людину поруч, яка тебе не засудить, не вкаже на недоліки, а прийме тебе і пройде за руку з тобою крізь вогонь, воду і мідні труби.