Різниця у віці між мною і братом невелика. Він старший за мене на три роки. Однак дружби між нами не було. Мене відштовхувала відсутність у нього власної думки. Коли ми були дітьми, він підлаштовувався під думку сусідських хлопчаків. Коли йому стукнуло тридцять три, він став підкаблучником. Шість років тому не стало мами. Я стала частіше відвідувати батька: з прибиранням допомогти, обід йому зварити, просто посидіти поговорити, щоб йому не було самотньо. Пару років тому у Батька почалися ոроблеми зі здоров’ям. Я стала водити його по лikapях, так як сам би він цього не зробив. Наполягла на різних обстеженнях.
Остаточний дiarноз виявився жa_xливим. Мені варто було великих зусиль умовити батька лікуватися. — Навіщо? — заперечував він. — Що лікуйся, що не лікуйся-підсумок буде один. Так чого заради, мені мучити і тебе, і себе? Але я наполягла. І його, і мої накопичення випарувалися буквально за місяць. Я попросила допомоги у брата. Але, як і слід було очікувати, мені відмовила його дружина: — Свекра навряд чи вилікують, а грошей вже не повернути. Ми на квартиру збираємо. Грошей не дамо. А мій брат лише кивав головою на знак згоди з дружиною. Я продала свою однокімнатну квартиру.
Хоча батько заборонив мені це робити. У нього була машина і дача. Машина мені була необхідна, щоб його возити по лікарях. А за дачу серйозної суми не давали. — Я написав дарчу на тебе. На все моє майно, — поставив він мене до відома одного разу. Через два тижні тата не стало. А я отримала у власність квартиру, дачу і машину… Минув ще тиждень. Брат зі своєю дружиною намагалися роздобути половину майна батька, але отримали лише фігуру з трьох пальців від мене. — Ви зберегли свої накопичення, ними і задовольняйтеся. А тут ви нічого не отримаєте. Не сподівайтеся.