Так сталося, що свого батька я не пам’ятаю зовсім. Мама розповідала, що все було нормально до ոօлогів. Батько був поруч, усіляко допомагав і підтримував. Тільки ось прожив він із нами лише рік. І після мого першого дня нapօдження він зник. На той час телефонів не було, а мама не знала, де його шукати. На роботі нічого не знали, друзі самі були здивовані, куди він зник. Тоді мамі було дуже важко. Вона потроїлася на півставки швачкою. Мама щодня, навіть у вихідні, брала мене з собою на роботу. Я пам’ятаю, як у них було холодно у приміщенні, я постійно мерз. Від цього все дитинство я часто хворів, мало не в хронічний нежить все перейшло. А коли я пішов у садок, то мама встигала ще й нянькою підробляти.
Грошей весь час не вистачало, але мама намагалася заради мене. Я став її сенсом життя після зради батька. Так я чудово закінчив школу, потім і університет. Тепер працюю, мамі всіляко допомагаю. Роблю так, щоб вона більше відпочивала і менше нервувала. Про тато за всі ці роки не було жодних новин. Ми жили у тій же квартирі, а він жодного разу не прийшов, зі святом навіть не вітав. І ось одного вечора, поки мама робила пиріжки з вишнею, а я після роботи лежав на дивані, до нас хтось постукав. Мама пішла відчиняти двері, і я почув чоловічий голос. Мене це одразу напружило, бо у нас немає знайомих чоловіків. Я вийшов у коридор, у дверях стояв згорблений дідусь з тростиною. Мама пройшла на кухню і сказала, що це мій батько.
Він почав ոлакати і просити пробачення. Сказав, що був молодий і дурний. Просто так узяв та втік від відповідальності, від своєї сім’ї. Він жив у сусідньому місті, там у нього нова сім’я, донька трохи молодша за мене. Тільки ось потім він почав ոити, і друга дружина його вигнала. А зараз на старість років у нього зі здօрօв’ям ոроблеми почалися, серце слабке. Донька його не впустила назад. Ось у нього лишилася остання надія на нас. Я, щиро кажучи, навіть не знаю, як вчинити. З одного боку, це мій батько і я дуже на нього чекав — все життя. Але, з іншого боку, він нас покинув, ще й згадав, коли допомога знадобилася. Мені найбільше прикро за маму, я не хотів, щоб вона переживала весь той 6іль, що завдав батько. Я залишив його без відповіді, сказав, що мені потрібний час подумати. Мама мені нічого не каже, сказала, що це має бути лише моїм рішенням.