Ми з чоловіком давно хотіли завести дитину, але у нас дуже довго не виходило. Минуло два роки, і ось нарешті я завагітніла. У нас повинна була з’явитися дівчинка, ми ретельно готувалися до її народження. Зробили ремонт будинку, облаштували дитячу, купили для дитини все необхідне. Моя вагітність пройшла так добре: я відчувала себе як королева. Чоловік робив все, щоб мені було легше ходити з животом. Він доглядав за мною, можна сказати — на руках носив. Сам для мене готував, робив масаж, ходив зі мною в лікарню. Тільки от після пологів все змінилося. Мало того, що я намагалася схуднути, так ми з чоловіком абсолютно не висипалися вночі.
Спочатку ми по черзі сиділи біля ліжечка. Але потім я помітила, що чоловік таке навантаження не витримує. Він не висипається вночі, весь день працює, а під вечір стає дуже нервовим. Тоді я запропонувала йому переселитися на час на кухню, у нас там розкладний диванчик. Він погодився, і там спокійно без шуму міг виспатися. Згодом я стала помічати, що між мною і чоловіком з’являється якась дистанція. Тоді я запропонувала йому сходити до сімейного психолога, тому що ми як подружжя не спілкуємося зовсім. Чоловік на мене за це образився, ми віддалилися ще більше.
Потім я запропонувала чоловікові поїхати разом відпочивати до моря. Але він тут же став придумувати відмовки, що у нього багато справ, на роботі завал. А відпустку він зараз брати не хоче, тому що недавно брав з нагоди народження дитини. Так ми ставали все далі і далі один від одного. Зараз нашій доньці більше року, а ситуація з чоловіком стає тільки гірше. Я запропонувала йому пожити окремо деякий час. Він з легкістю погодився, мене таке здивувало. Може, у нього хтось з’явився… Але я звинувачую себе. Тому що все почалося з того, що він перейшов спати на кухню, на диван. На це його підштовхнула саме я.